Як контактують вчителі та шкільні адміністрації з канадськими батьками? Як вирішують проблеми та суперечливі питання? Про це дізнавалася журналістка “Нової української школи”.
У Канаді – децентралізована система освіти. Кожна провінція має свого освітнього міністра і свою навчальну програму. Ось, наприклад, як виглядає інтернет-сторінка міністерства освіти провінції Онтаріо: розділи для молодшої, середньої і старшої шкіл; кремі рубрики для батьків, вчителів і місцевих органів влади; є інформація про школи, новини міністерства, широка база контактів, законодавчі акти.
За канадським законодавством, усі діти від 6 до 18 років мають відвідувати школу. Хоча навчання здебільшого починається раніше – при школах діють Preschools (дошкільні класи), куди приймають дітей з 4-х років.
У Канаді є державні загальноосвітні школи (Public School) – безкоштовні, їхня діяльність фінансується місцевими бюджетами; католицькі школи (Catholic School) – можуть бути як безкоштовними, так і платними; приватні школи (Private School) - платні; і домашнє навчання (home schooling). Загальноосвітні школи діляться на англійські і французькі.
Записуючи дітей до школи, батьки обирають, на яку школу відраховуватимуться їхні податки – державного чи католицького управління (School board). School Board – шкільне управління, якому підпорядковані школи провінції. У кожній провінції – своє управління, яке регламентує всі питання навчального процесу (це окремі структури, які номінально підпорядковані міністерству освіти, але фінансово залежать від бюджетів провінції і громад).
Викладання в канадських школах дуже залежить від кожної окремої школи і конкретного вчителя. Валентина Комісаренко з Оттави, мама двох школярів 9-ти (державна школа) і 15-ти років (католицька школа), розповідає, що її діти навчалися в шести різних школах у двох провінціях: Британська Колумбія та Онтаріо.
Навчання в Канаді налаштоване так, щоб усім його учасникам – учням, вчителям і батькам школярів – було зручно співіснувати.
Попри те, що школи і вчителі дуже різні, є одне спільне завдання в усіх навчальних закладах – дати всім дітям однакові можливості отримати якнайповніші знання, залежно від природних здібностей кожної дитини.
“Кожна дитина отримає навіть ручку, клей і папір, якщо батьки не можуть забезпечити”, - каже Валентина.
Між учителями і батьками добре налагоджений електронний зв’язок. Більшість питань щодо навчання і позашкільного життя вирішуються через електронну пошту. За кілька місяців після початку занять відбуваються так звані “teacher-parent interview” (зустрічі з учителями). Для цього необхідно записатись на зустріч у спеціально відведені години. Батькам можна на такі зустрічі взяти дитину. На них обговорюють усі питання, що стосуються навчання – сильні і слабкі сторони учня.
“Здебільшого, учитель розказує про прогрес у навчанні. Я використовую ці зустрічі, щоб запитати, чи потрібна в навчанні дитини моя допомога, які будуть проекти, до чого треба бути готовими. Якщо я маю зауваження чи побажання, можу озвучити їх учителю: я хочу щоб було так, чи ви могли б піти назустріч”, – каже Анна Комісаренко, мама двох школярів 1-го і 5-го класів з міста Міссіссага (провінція Онтаріо).
“У нашій школі не задають домашнє завдання. У дітей є іноді проект, який вони виконують протягом певного часу. Моя донька в 1 класі має читати кожного дня і виписувати нові слова. Син у 5 класі не має таких домашніх завдань, як ми звикли. То я прошу вчительку: ви не могли б додавати певні завдання для мого сина. Порекомендуйте книжки, з допомогою яких я б могла з ним додатково займатися”.
За кілька місяців після початку занять відбуваються так звані “teacher-parent interview” (зустрічі з учителями). Фото: автор – AlexLipa, Depositphotos
Оксана Дзюбенко, мама 5-річного хлопця, що відвідує preschool у місті Кітченер, каже: “Якщо нам треба вказати якусь дрібницю вчителю, ми пишемо записку на аркуші та клеїмо на груди дитині скотчем поверх одягу (хоча можна сконтактувати і через e-mail - ред.).
З директором можна зв’язатись, залишивши йому повідомлення, і в кризових випадках він може призначити зустріч на півгодини. Загальних зборів для батьків немає. Двічі на рік відбуваються зустрічі віч-на-віч, де нам видають табель і ми розмовляємо про успішність дитини”. Якщо потрібно, то можна домовитися за екстра-зустріч з учителем.
Якщо вчитель бачить, що дитині матеріал дається легко, або, навпаки – важко, він завжди готовий допомогти додатковими завданнями і порадами, що можуть зробити батьки. Валентина Комісаренко розповідає: “Коли нашому молодшому сину в Онтаріо у 2 класі стало нецікаво в школі, то ми запросили тестування і на основі його перейшли в двомовний клас”.
Донька посла України в Канаді Андрія Шевченка і Анни Гомонай, 14-річна Марічка, змінила три школи. Спочатку – молодша школа, потім – середня і зараз навчається у старшій. Анна розповідає, що рівень усіх державних шкіл у Канаді доволі високий. Ставлення рівне до всіх без винятку.
“Спочатку мене вразило, коли щороку в дитини змінювлися клас, вчителька і школа. Канада – країна мігрантів. Коли ми тільки приїхали, нам дали цілий талмуд, як дитині легше пройти адаптацію. Тому жодних труднощів не відчули”. Для новачків додають години англійської мови. Вчитель окремо займається саме з вашою дитиною. Жодних загальних батьківських зборів. Оцінки діти приносять у конвертах наприкінці кожного семестру.
Анна Гомонай каже, що її донька з радістю ходить до школи. Навіть не полетіла в Україну, щоб не пропустити навчання. Домашніх завдань до старшої школи (high-school) дівчині не задавали. “У Канаді вчать любити школу. Навчання в молодшій і середній школах часто нагадує гру. Дітей часто возять на екскурсії, кататися на лижах, водять у походи”.
Ольга Забара, мама школярів 5-ти, 9-ти і 11-ти років з міста Д’єп, розповідає, що двічі на рік на зустрічах з учителем їм показують бланк успішності – report card. Щоденник дітей більше схожий на альбом з яскравими малюнками.
“Усі зустрічі відбуваються в дуже позитивному руслі. Щоразу після них ми з чоловіком виходимо з відчуттям, що наша дитина найкраща. Молодший син навіть засмучується канікулам”.
Родина Ольги переїхала до Канади лише кілька років тому. Коли її старшу доньку через адаптаційний період на певний час відсторонили від проектних робіт у класі, батьки запросили зустріч з вчителем.
“На неї прийшли завуч, класний керівник і особистий куратор, який займався з донькою французькою мовою. Ми розповіли про небажання доньки ходити до школи, оскільки її оцінюють не на рівні з усіма. Ми попросили давати Маші такі ж завдання, як усім. Нас вислухали і вже з наступного дня переглянули її план навчання“.
Буває, що в деяких школах на початку навчального року вчитель у своєму класі організовує батьківський вечір (Parents Night), розповідає Ярослава Діб, чиї діти навчалися в початковій школі міста Міссісага. “На ньому вчитель знайомиться з батьками, показує клас, розказує про себе, основні моменти навчання, озвучує організаційні речі”.
Вона розповідає, що в щоденниках учителі подекуди пишуть зауваження. “Ці зауваження вони пишуть дуже тактовно. Навіть, якщо вчитель хоче викликати батьків до школи через погану поведінку дитини, то зауваження завжди почне і закінчить чимось позитивним і приємним”.
Раз на 2 місяці є загальні збори, куди можуть прийти всі. Є так званий шкільний комітет, куди входять і батьки, і вчителі, і директор, і його заступник. Сюди ж запрошують людей, які живуть недалеко. Це не батьки учнів чи працівники школи, а мешканці громади, на яких певним чином може впливати шкільне життя.
На загальних зборах вирішують, скільки, кому і на що виділити зібрані у шкільний фонд кошти. Фото: автор – kasto, Depositphotos
На загальних зборах обговорюють великі нововведення в шкільній програмі – нові методи викладання, ресурси, які до цього залучені. Якщо трапляється інцидент у стінах школи, його теж виносять на обговорення.
Шкільний комітет вирішує фінансові питання – те, що не фінансуються державою чи місцевою владою. Анна Комісаренко розповідає:
“Наприклад, ми хочемо оновити майданчик для менших дітей. Ми шукаємо варіанти, як можна залучити гроші. Наприклад – “pizza day” (день піци). Закуповують піци, влаштовують розпродаж серед шкільної громади. Це один із видів fundraising (збору коштів). Або ми шукаємо спонсорів.
Коли я очолювала такий батьківський комітет, ми писали батькам листи-пропозиції: ми розвиваємо в школах такі напрями як мистецтво (музика, художня творчість), спорт. Якщо ви бажаєте здати кошти на розвиток певного напряму, то можете зробити добровільний внесок у фонд школи. Ніхто нікого не змушує і не визначає чітку суму“.
На зборах вирішують, скільки, кому і на що виділити зібрані у шкільний фонд кошти (наприклад, мже бутти побажання від учителів покращити бібліотеку в своєму класі або закупити в клас подушки на підлогу, де діти можуть сидіти і релаксувати). Зі шкільного фонду можуть частково оплачувати екскурсії дітям, чиї батьки неспроможні заплатити.
Є також гранти від міністерства освіти. Шкільний комітет на загальних зборах обирає людину, яка подаватиме заявку в міністерство з проханням виділити грант. Це може бути грант на проведення в школі лекції з основ бізнесу, про боротьбу з кібербулінгом тощо.
Анна Комісаренко визнає: “На загальношкільні збори не всі батьки йдуть охоче. Ми завжди намагаємося більше людей залучити, бо важливо, щоб батьки брали участь у житті школи. Ми часто вчителів заохочуємо прийти разом зі своїми дітьми, бо розуміємо, що це їхній вільний час, який вони присвячують родинам”.
За словами Ярослави Діб, батьки між собою не особливо спілкуються. Груп у соціальних мережах або Вайбері немає. “Ніхто не обговорює вчителів і проблеми школи. Є питання – йдуть до вчителя або пояснюють адміністратору школи, і вона спрямовує до того, хто допоможе з вирішенням”.
Інколи батьків запрошують на лекції та майстер-класи, що проводять спеціалісти на різні теми стосовно навчання, психології та розвитку. Ярослава Діб каже: “Минулого року я була на лекції про важливість читання. Наприкінці була лотерея, я навіть виграла книгу”.
Щороку батькам пропонують пройти опитування. Родини школярів отримують формуляр, на заповнення якого йде майже 2 години. Батьки відповідають на запитання, що їх влаштовує в навчальному процесі, що вважають за потрібне покращити, на що варто звернути особливу увагу. Рекомендації вивчає кожен School board. Одні рекомендації приймають, інші відхиляють.
Часто, за словами Валентини Комісаренко, залучення батьків у життя школи відбувається через волонтерство. Зазвичай це допомога з обідами, нагляд за дітьми під час спільних заходів, координація транспортного руху вранці та після закінчення школи.
“Я волонтерила 5 років. Для мене це була можливість побачити школу зсередини, зрозуміти, чим живуть мої діти, відвідувати уроки, допомогти дітям у бібліотеці”.
Волонтерство для батьків – це спосіб брати участь у житті школи. Фото: автор – SimpleFoto, Depositphotos
Ярослава Діб розповідає: “Два роки тому я була волонтером у школі, де навчався мій син. Я проводила програму позакласного читання. Мені дали списки дітей з визначеним для кожного рівнем читання, і я під час уроків (якщо відпускали вчителі) забирала їх на 5-10 хвилин у методичний кабінет читати”.
Влаштуватися волонтером для батьків не так просто. Реєстраційна форма є у школі. Потрібно її заповнити, віднести у School board на розгляд. Також необхідно взяти в поліції документ про відсутність правопорушень. Розгляд документів триває близько 2-х тижнів.
Але в Канаді до волонтерів особливе ставлення. У старшій школі учням потрібно мати не менше визначеної кількості годин волонтерства за весь час навчання у high school, щоб отримати атестат зрілості. У кожній провінції своя кількість. Здебільшого – від 15 до 40 годин. Без них не можна отримати атестат зрілості.
Оксана Дзюбенко розповідає: “Поки в мене є ще маленька друга дитина, я не маю змоги волонтерити у школі. Але кожного сезону намагаюсь допомагати класу, даючи необхідні речі – папір, серветки, олівці, клей, крейду, засоби дезінфекції тощо”.
Серед учителів теж поширене волонтерство, каже Ярослава Діб. Це вже як норма – відпрацювати кілька днів або й тиждень без оплати, наприклад, під час літніх канікул, готуючи свій клас до нового навчального року.
Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”
Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.