Про цькування дітьми одне одного (булінг), агресивне переслідування говорять не лише ЗМІ, але й фахівці – психологи, психотерапевти. Ситуації бувають настільки жорстокими, що втручається поліція і справи доходять до суду.
Як і чому з’являється така поведінка в дітей? Що треба робити суспільству, сім’ї та школі, аби цькування та знущань стало менше? Про це ми розмовляли з фахівцем, яка вивчає і досліджує булінг, – доцентом кафедри психіатрії та психотерапії ЛДМУ ім. Данила Галицького, дитячо-юнацьким психіатром і психотерапевтом Анжелою Борщевською.
– Як часто у своїй практиці ви стикаєтесь з булінгом?
Мій прийом не такий бурхливий, як в інших закладах первинного рівня (консультую на кафедрі психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького), але регулярно під час діагностики “провалююсь” у нездорове шкільне середовище.
Це може стосуватися дітей та підлітків, які будь-чим виділяються (успішністю в старших класах, але проблемами у спілкуванні; труднощами в адаптації у 5-х класах, під час вступу в школу; неможливістю відповідати універсально високим вимогам шкільної програми та відсутністю підтримки з боку вчителів у початковій школі).
– Якою саме має бути підтримка вчителів у початковій школі?
Насамперед, важливі людяність, тепло, щирість. У початковій школі саме від педагога залежить, які основні моделі стосунків будуть формуватися та закріплюватися у класі. На початкових етапах формування шкільного колективу переважно ставлення вчителя до учня визначає стосунки дитини з класом, а оцінка вчителя стає значущою для оцінки учня групою однолітків.
Якщо вчитель вміє підкреслити позитиви й таланти кожної дитини, створює атмосферу психологічного комфорту, забезпечує умови для самореалізації школяра, створює умови для взаємодії дітей на основі співрадості, співпереживання, то в таких класах учні більш орієнтовані на оцінювання однокласника не стільки за успішністю, скільки за особистими якостями, ступенем розвитку морально-етичних якостей дитини. У цих колективах спостерігається вища толерантність до однокласників, діти активніші в спілкуванні.
“У початковій школі саме від педагога залежить, які основні моделі стосунків будуть формуватися та закріплюватися у класі”.
Дуже важливий чинник – системне навчання вчителів і всього персоналу школи щодо розвитку емоційного інтелекту, побудові моделей партнерства з учнями, зокрема, медіації конфліктних ситуацій.
– Від яких форм булінгу страждають діти?
Частіше виділяють: фізичний, вербальний, прихований і кібербулінг.
– Чому проблема булінгу стала актуальною саме зараз?
По-перше, наше суспільство саме зараз дозріло, щоб чути про це, відверто говорити та діяти. По-друге, ми з 2014 року воюємо, а значить, усі перманентно перебуваємо у стресі. Це підвищує рівень тривоги та агресії у суспільстві, а діти є його дзеркалами.
– Тобто діти реагують на переживання дорослих, їм з цим важко, тому вони “булять” інших?
Має відбутися зміна шкільного середовища. Педагогічні дії можуть провокувати або нейтралізувати прояви агресивності дітей і дорослих. Закономірно, що переважання у спілкуванні дорослого з дитиною чи підлітком психологічного насилля провокує прояви жорстокості й агресивності з боку дітей.
Так, якщо класний керівник висуває до своїх учнів необґрунтовані, непослідовні вимоги, ображає і пригнічує їх, то в такому класі агресивність і ворожість набагато вищі, ніж у класах, де педагог ставиться до учнів шанобливо і доброзичливо. Чим жорсткіша і негнучкіша система контролю і обмеження свободи школярів, тим частіше вони проявляють агресивність до слабших, а часом і до педагогів.
– Які ще причини цього явища?
Є трирівнева модель ризиків.
На рівні класу: власне цькування; цькування з боку вчителів; бійки; злодійство; хуліганство; підвищений інтерес до сексу і вживання психоактивних речовин. На рівні школи: суб’єктивне відчуття небезпеки; відчуженість між учнями; бездоглядність; стигматизація класу. На рівні сім’ї: бездоглядність; насилля, залежність від психоактивних речовин у батьків.
Психолог Дан Ольвеус говорив: “Маленький хлопчик, який не отримав любові та ласки від матері, але має велику свободу поводити себе, як йому побажається, не обтяжений чіткими уявленнями про норми і правила застосування агресивної поведінки, має більше шансів перетворитися на агресивного підлітка”.
Важливо не забувати і про виховний потенціал батька. Адже саме тато навчає дітей засадам дисципліни, впорядкованості, вмінням “тримати удар”, а отже сприяє формуванню адекватної самооцінки.
– Який зв’язок між булером та жертвою? Як вони знаходять одне одного?
Зв’язок різноплановий, часто спонтанний, але в разі повтору і підкріплення добре вкорінюється. Жертвами цькування частіше стають “не такі”: двієчники, круглі відмінники, улюбленці вчителів, фізично слабкі діти; діти, яких гіперопікають батьки; жертви домашнього насилля; ябеди; діти із захворюваннями, що виділяють їх з колективу; діти, які не мають електронних новинок або ж мають найдорожчі з них, недоступні іншим; вундеркінди; представники сексуальних меншин.
Об’єднує їх усіх одне – вони мають підвищену чутливість та показують свою “слабкість”: страх, образу або злість. Їхня реакція відповідає очікуванням агресора, породжуючи відчуття переваги.
“Потерпілі від булінгу мають підвищену чутливість та показують свою “слабкість”: страх, образу або злість”.
Ініціаторами цькування стають кілька осіб, решта – послідовники. Більшість дітей піддаються так званому почуттю зграї. Не задумуючись, вони беруть участь у загальному дійстві, не цікавляться почуттями жертви. Деякі роблять це з надією звернути увагу на себе лідера класу, деякі долучаються від нудьги. Також частина дітей активно принижують зі страху опинитися в такому ж становищі або не відважуються піти проти. Незначний відсоток переслідувачів таким чином стверджуються, беруть реванш за свої невдачі.
Крім того, тривожність дітей та підлітків може одягати різні “маски”, в т.ч. і агресивності. Зокрема, шкільна тривожність може породжуватися учбовою неуспішністю і заздрістю успішнішим учням. При тривозі спостерігається знижений рівень серотоніну в головному мозку, що корелює з агресивною поведінкою, оскільки серед ефектів серотоніну – заспокійлива дія, зниження тривожності та агресії.
Принижуючи обдарованіших та неординарних учнів, агресори зменшують загрозу своєму статусу, оскільки через нестерпні психологічні умови батьки часто переводять постраждалих від булінгу в інші клас чи школу. Це може позбавити агресії, спричиненої статусом тривоги, та відновити відповідний рівень серотоніну.
– Яка роль сім’ї у формуванні ролі жертви?
Психотип дитини, із яким вона потім “звучатиме” у школі, формується до 7 років. Мені імпонують тези моєї колеги Світлани Ройз, що сім’я повинна створювати подушку безпеки, опору й підтримку для дитини.
Батьки мають навчати дитину давати відсіч. Адже це модель комунікації, яка означає: коли відбувається вторгнення на власну територію, вчасно зчитуються сигнали, наскільки це небезпечно. І, якщо комунікації дитини в сім’ї від початку були небезпечні, то вона звикає, що в будь-який момент емоційний стан батьків може змінитися, і тоді послідує непередбачуване покарання.
А це означає, що система, яка підтримує безпеку в дитини, весь час перебуває в стані збудження. І тоді така дитина чи підліток буде в постійній готовності давати відсіч, незалежно від якості та інтенсивності впливу. Або відбудеться виснаження захисного потенціалу через перезбудження нервової системи.
– Ви сказали, що комунікації дитини в сім’ї від початку можуть бути небезпечні. Що це означає?
Нагадаю ще раз про засади формування антидотів до цькування: перебуваючи в емоційній близькості з авторитетним для неї дорослим, дитина навчається відчувати, зокема і свої потреби, співчувати, захищати свої межі.
“Психотип дитини, із яким вона потім “звучатиме” у школі, формується до 7 років”.
– Чи може бути булінг у родині, наприклад, між сиблінгами?
Вважається, що діти-неодинаки набувають більшого комунікаційного потенціалу, що сприяє кращій адаптації у соціумі. Стосунки сиблінгів – це тема конкуренції, а наскільки вона буде здоровою, залежить від виховної грамотності батьків, їхньої щирості, готовності визнавати свої помилки. І знов таки, хто, як не батько, який усвідомлює значущість його поведінкових прикладів, готовності бути поряд, слухати й чути дітей, може сприяти формуванню здорових моделей комунікації?
– Тепер про школу. Як тут зароджується цькування?
Школа – це ієрархічна структура. Якщо тут небезпечно, то буде формуватися і накопичуватися агресія. Вони завжди йдуть поруч.
Безпека – теж багатошарове поняття. У школі має бути безпека фізичного тіла дитини. Коли батьки і діти знають, що вчитель не має права торкатися до тіла дитини агрессивно; що будь-які бійки відразу ж будуть зупинені; що дитина в будь-який момент може піти в туалет або напитися води, може бігати й бути емоційною на перерві, компенсуючи обмеження на уроці.
Також фактором впливу є відсутність контролю за поведінкою дітей на перервах і в “гарячих пунктах”: туалетах, роздягальнях, їдальні, затишних кутках тощо. Якщо у школі тривожно, відчутна напруга між педагогами, існує авторитарно-директивний стиль управління адміністрації, якщо педагоги не вміють давати раду своїм емоціям, зокрема злості, то дітям у такій атмосфері не буде безпечно, і вони будуть “дзеркалити” хаос і нездорові стосунки дорослих.
Будь-яка спільна діяльність школярів і дорослих здатна істотно змінити систему сформованих стосунків. У шкільне життя треба вводити нові технології, наприклад, ігри (соціально-перцептивні, ситуаційні, імпровізаційні, моделюючі і рольові, соціодраматичні, біхевіоральні, когнітивні), експресивні методи; вправи, спрямовані на вироблення навичок встановлення зворотного зв’язку, обміну почуттями, використання техніки приєднання, розвиток вміння фіксувати стан “тут і зараз”.
– У школах є психолог. З одного боку, він – член колективу, з іншого – повинен захистити дитину, допомогти батькам. Але, якщо педагоги приховують факти булінгу, то психолог стає заручником такої ситуації. Як цьому зарадити?
Фаховий психолог теж у певній мірі може долучитися до формування культури закладу, в якому працює. Але школа – це система, і навчати моделей правильного реагування на агресію, насилля потрібно весь персонал, включаючи допоміжний.
І починається все зі здорової адміністрації. Зокрема, до однієї з найважливіших компетентностей емоційного інтелекту відноситься вміння правильно давати раду своїй злості, не “закорковуючи” її в собі. Для цього в усіх школах мали б чим швидше з’явитися в постійному вільному доступі боксерські груші, дартс. Тоді залишиться менше приводів, щоб мішенню для “розрядки” ставала інша дитина чи дорослий.
– Ще хочу запитати про інклюзію. Дитина з особливими потребами є більш вразливою до булінгу?
Інклюзивна освіта може бути профілактикою булінгу. Якщо дитина з раннього віку зіштовхуватиметься з різністю, це стане для нею нормою. Як зауважила психолог Світлана Ройз, різність – це варіант норми. І за грамотних акцентів та атмосфери людяності та доброзичливості під час взаємодії з дітьми з особливими освітніми потребами, їхні однолітки без цих потреб могли б тільки збагачувати свій духовний світ, а значить – нести нову культуру в майбутнє.
– Як батьки можуть допомогти дитині, яка зазнала булінгу?
Якщо дитина повідомляє батькам, що вона або ще хтось піддаються цькуванню, слід її підтримати, похвалити за те, що вона набралася сміливості й розповіла. Треба делікатно розпитати про деталі (не можна сердитися і звинувачувати саму дитину). Важливо: підкресліть різницю між доносом, щоб завдати комусь неприємність, і відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти.
Найголовніше – вивести питання в публічне поле. Про це повинна заговорити вся школа. Але колектив не повинен гудіти, що батьки примчали в емоціях, бо їм поскаржилася їхня дитина. Це все погіршить. Важливо, щоб усі зрозуміли, яка катастрофа для школи, вчителя, класу і булера від того, що сталося.
Батьки мають підготуватися до походу в школу, як прокурор готується до звинувачення. Потрібно принести не скарги, а факти й оцінку (неприпустимість подібного в цивілізованій школі) ситуації. Нехай від моменту зізнання дитини до вашого походу в школу минуть кілька днів або тиждень, але ви повинні підготуватись.
– Які ідеї мають нести батьки дітям при цьому?
Змінюй те, що можна змінити. Якщо є очевидні неохайності – виправ. Якщо щось непоправно, якщо це необхідність (окуляри) або твоя фізіологічна особливість, просто тримай спину рівно, а погляд прямо. Пам’ятай істину: чим складніша ситуація, тим рівніша спина.
Це аналогія із тваринним світом. Підібганий хвіст – визнання поразки. Гучний рик – готовність до бою. Знаки тіла дуже важливі, тренуй їх перед дзеркалом, коли ніхто не бачить.
Звичайно, після тренування погляду, треба вчитися відповідати. Шукай формулювання, звернися за допомогою. Виховуй у собі силу духу і стійкість! Ти той, хто ти є, з усіма недоліками і перевагами. Дозволь стрілам ненависті інших відскочити від тебе. Зберігай самовладання, адже саме воно – ключ до збереження твоєї гідності.
Якщо в разі “сутички” не можеш сказати ні слова, у тебе тремтить голос – задумливо мовчи, але дивись в очі. У погляді має бути видно твою позицію і все, що ти хочеш сказати, але не можеш. Брукс Гібс, педагог із соціальних навичок, спеціаліст у сфері боротьби із булінгом, сказав: “Булінг – це просто гра влади, і виграти в ній можна, тільки не засмутившись. А коли люди програють, їм перестає подобатися гра і тоді вони йдуть”.
І ще, як писав італійський письменник Альберто Моравіа, гумор – зброя беззбройних. Кривдник чекає побачити сльози, засмучення і страх у твоїх очах. І вже точно не буде готовий до легкого ставлення до ситуації. Жарти обов’язково збентежать його і виведуть з гри.
Один із способів почати говорити з дитиною про булінг – спільний сімейний перегляд фільмів відповідної тематики (“Керрі”, “Опудало”, “Серце Америки”, “Піф-паф, ти – мертвий”, “Клас”, “13 причин чому”, “Велика мала брехня”). Переглядаючи фільм, дитина може провести паралель з тим, що відбувається з нею, побачити свою ситуацію і поділитися з батьками. Також такий перегляд можна влаштувати і в класі, а потім провести аналіз фільму.
І на завершення процитую педагога Стівена Гаррісона: “Держава може вимагати від батьків, щоб вони приводили своїх дітей до школи. Але, зрозуміло, що ніхто – ні батьки, ні директор, ні політики – не в силах привнести в школу серця і душі дітей, їхні увагу та бажання, їхній інтерес до навчання”.