Якщо вчительські методи несуть загрозу здоров’ю школярів – йдеться про синдром педагогічного насилля. З’ясуймо, які дії педагогів та адміністрації підпадають під це визначення, а також як вчасно виявити прояви педагогічного насильства, щоб допомогти школярам.
Синдром педагогічного насильства – це спричинення шкоди здоров’ю школярів шляхом неадекватних педагогічних методів, дій та програм. Воно буває декількох типів:
1. Легітимне (узаконене) педагогічне насильство – введення Міністерством освіти таких програм шкільної освіти, вимоги яких неможливо виконати через фізіологічні та психічні особливості розвитку школярів. Заручниками такого насильства стають як школярі, так і педагоги, адже у них немає альтернативи. Це щось на кшталт «Партія сказала «Треба!».
2. Адміністративне педагогічне насильство – введення адміністрацією школи нелегітимних програм чи занять (що не пройшли сертифікації); заміна одних уроків на інші (коли замість хореографії чи фізкультури проводиться урок математики чи української мови); примус відвідувати гуртки або групу подовженого дня.
3. Авторитарне педагогічне насильство виявляється у взаєминах «педагог – учень (учні)». Воно може бути спрямоване як на цілий клас, так і на окремих школярів. Діти, які навчаються у педагогів, схильних до прояву авторитарності та жорсткості, втричі частіше хворіють – це науково доведено.
Авторитарне педагогічне насильство, своєю чергою, поділяється на фізичне (застосування фізичної сили) та психологічне (призводить до психологічного напруження, відчуття страху та приниження).
Є безліч причин появи в педагога нахилу до насильства:
– Особливості особистості вчителя (іншими словами – такий у нього характер).
– Негативне ставлення до професії, роботи.
– Нелюбов до учнів.
– Незадоволення власним соціальним становищем.
– Проблеми зі здоров’ям.
– Незнання або небажання застосовувати інші методи виховання.
– Низький рівень соціальних навичок.
До чого варто приглядатися адміністрації школи, щоб вчасно виявити «педагога-тирана» та вжити заходів щодо збереження здоров’я учнів?
Є кілька показових ознак:
Страх. Учні (особливо у початковій школі), які зазнають педагогічного насильства, залякані та почувають себе незахищеними. Це може виявлятися у вигляді фантазерства, обману, нерішучості, як пасивності, так і агресивності. Чим довше діти перебувають у такій атмосфері – тим більша ймовірність розвитку неврозів.
Ізольованість. Зазвичай учитель з авторитарним стилем викладання дає школярам чітко зрозуміти: «сміття» з класу ми не виносимо. Тому батьки чи друзі можуть навіть не здогадуватися, що щось не так. Діти, втягнені у конфлікт, почуваються ізольованими, не такими, як інші.
Інший бік медалі: педагоги намагаються роздути конфлікт та втягнути у нього якомога більше людей, схиляючи їх на свій бік. Тож учень чи група учнів, які намагаються чинити спротив, почуваються «білими воронами».
Розчарування. Якщо дитина вчиться гірше за інших, а педагог при цьому проявляє жорсткість, це може призвести до розчарування у школі та в житті загалом. Через постійний стрес такі учні стають або «двієчниками-хуліганами», або ж впадають у депресію, яка може спричинити суїцидальні думки.
Агресія. Щоб дати вихід стресу, учні можуть дозволити собі прогули, паління та навіть прийом алкоголю. Це свого роду протест проти емоційного напруження та сигнал для дорослих.
Почуття «заслуженості». Діти, яких постійно карають, звикають до думки, що вони самі у цьому винні. Як наслідок, формується особистість із заниженою самооцінкою та чималим багажем психологічних проблем, які впливатимуть на подальше життя.
Почуття провини. Якщо учні молодших класів ніяк не можуть протистояти педагогічному насиллю, то серед старшокласників знаходяться сміливці, що здатні дати відсіч та зупинити педагогічний авторитаризм. Як правило, вони почуваються відповідальними за весь клас, дуже глибоко занурюються у конфлікт, стають напруженими, нервовими, а в разі «провалу» – ще й винними.
Як запобігти педагогічному насильству
Конфлікту краще запобігати, аніж ліквідовувати його наслідки. Тому, щоб запобігти педагогічному насильству, зусилля мають прикласти батьки учнів, шкільна адміністрація, педагоги та шкільні психологи.
Батьки мають:
1. Переконатися, що дитина може впоратися зі шкільною програмою. Розібратися у цьому допоможе дитячий лікар, педагог та психолог.
2 Звернутися за консультацією до психолога (можливо, річ ще й у методах сімейного виховання).
3 Створювати доброзичливу психологічну атмосферу в сім’ї, щоб дитина завжди могла довіритися близьким.
Адміністрація школи має:
1. Ввести адміністративну заборону насильства.
2. Проводити заходи, спрямовані на профілактику насильства.
3. Повідомляти про випадки насильства у відповідні інстанції.
Педагоги мають:
1 Проводити тематичні заняття та батьківські збори.
2 Повідомляти про виявлені випадки насильства.
3 Брати участь у заходах з профілактики насильства.
Медики мають:
Обов’язково повідомляти про виявлені випадки насильства у відповідні інстанції.
Шкільний психолог має:
Організовувати психологічну роботу зі школярами, їхніми батьками та педагогами з профілактики насильства.
А якщо звести усі рекомендації до одного пункту, то він буде таким: Не залишайтеся байдужими!
{{read_more|Читайте також| 6559, 3030}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram