"Чому моїй дитині постійно ставлять низькі оцінки, хоч би вона і вивчила все ідеально?" "Чому 3-А отримав підручники і нове обладнання, а наш 3-Б ні?"
"Навіщо мені ті батьківські збори? Я просто передам гроші "батьківській трійці"".
"Чого мені йти до дирекції розбиратися – там усе одно стануть на бік педагога".
Якщо у вас виникає бодай половина з цих питань або ситуацій, ви – батьки або опікуни учня чи учениці, у вас є чи назріває конфлікт або якесь непорозуміння у школі.
Як педагогіка партнерства допомагає вирішувати складні ситуації, аби не зашкодити дитині? Чи можна попередити конфлікти і чому їх майже немає в розвинених системах освіти (скажімо, у фінській)?
Про це нам вдалося поговорити з учителями, директорами, психологами, медіаторами та батьками під час четвертої національної (не)конференції українського вчительства EdCampUkraine 2018, котра пройшла у Харкові і зібрала близько тисячі педагогів з усіх регіонів України й експертів із 16 країн світу.
ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ ШКОЛА, АБИ ВИРІШУВАТИ І ПОПЕРЕДЖАТИ КОНФЛІКТИ?
Бути максимально відкритою до батьків
Ярослава Матвейчук – педагогиня, психологиня, арт-терапевтка, викладачка школи акторської майстерності.
Здавалося б, із таким багажем знань та вмінь легко вирішувати конфлікти та знаходити спільну мову.
Але ні, цього літа вона шукає для своєї другокласниці нову школу.
У старій часто змінювалися вчителі і малечі було складно щоразу звикати до іншого педагога.
Крім того, пояснює Ярослава, не було чіткого освітнього плану – батьки не розуміли, чого мають досягти їхні діти в кінці навчального року.
Як наслідок, половину дітей перевели в інші школи.
І Ярослава, і багато хто з її колег називають однією з основних причин конфліктів – нестачу інформації: про дитину, про те, що відбувається у класі, про педагогічні плани.
– Варто ще до вступу познайомити всіх батьків із правилами школи, – розповідає директорка департаменту освіти Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, у минулому очільниця власної авторської школи у Львові – Надія Оксенчук. –
Батьки дітей одного класу мають познайомитися між собою на зборах, розказати про свої хобі, успіхи в житті.
Коли батьки краще запізнаються, їм буде легше вирішувати все, що стосується їхніх дітей.
Далі батьки з учителем та дирекцією складають список усього, що хочуть мати у школі.
На ватмані пишуть не просто побажання, а й хто відповідатиме за виконання.
Цей ватман постійно висить у класі. Наприкінці чверті на зборах повертаються до списку, перевіряючи, що виконано.
Успішність хороша – вчителю пишуть "плюсик", діти харчуються добре – "плюсики" отримують школа та батьки, які доплачують за покращене харчування.
Екскурсій хотіли багато, але батьки не долучилися – тож їм "мінус".
– Так виховується партнерська взаємовідповідальність, – розповідає Надія, – і мало-помалу ми стаємо не по різні сторони барикад, а розуміємо, що з одного боку, школа дбає про дітей, а з іншого – батьки. І ми працюємо як партнери, а не "хтось комусь винен".
Говорити розважливо й чесно
– Якщо конфлікт уже виник, до обговорення варто запрошувати обидві сторони і не гарячкувати, – радить Майя Тутаєва, багаторічна директорка Хмелівського навчально-виховного об’єднання на Кіровоградщині. –
Сам по собі конфлікт – не завжди погано. Але треба чітко бачити його причину, і шукати, як обернути ситуацію на максимальну користь усім.
Діти у нас найкращі. Але не треба ані захвалювати їх, ані вводити в оману батьків, тоді буде менше конфліктів і стосовно рівня знань дітей, і стосовно вихованості.
Бути готовими вислухати
– Конфлікт можна попередити, – переконана педагогиня Ярослава Матвейчук. – Для мене як для психологині головне – доступність, готовність почути проблему.
Якщо мама чи тато вважають, що є проблема, я не маю права сказати: "Ну що ви! Жодних проблем!", знецінити їхні почуття.
Почути – моя задача, а далі з батьками вирішити, що я можу зробити, щоб допомогти.
Максимально прибрати дратівливі моменти
Наприклад, збір грошей.
– Готівки бути не повинно. Жодних обов’язкових платежів. Якщо є проблеми, котрі без фінансів не вирішити, треба підходити по-іншому.
Шукати спонсора. Батьки можуть зареєструвати благодійний фонд, до якого робитимуть внески.
Можна відкрити суму за дорученням, тобто рахунок у банку на конкретну потребу, – розповідає Надія Оксенчук, як вирішувала у своїй школі фінансові питання. –
І ніхто не контролює, скільки хто дав грошей, не смикає батьків, що треба здати саме по 250 гривень.
Тоді ті, хто не мають грошей, не переживають, що хтось тикатиме пальцем, що – ми бідні, моя дитина не така.
ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ, АБИ УНИКАТИ КОНФЛІКТІВ?
Не спиратися на стереотипи
Один із наслідків нестачі інформації – батьки починають спиратися на стереотипи і вигадувати міфи. Так вважає педагогиня, тренерка, медіаторка Вероніка Андрєєнкова.
На її сесію з мирного вирішення конфліктів в освіті прийшло стільки педагогів, що вони не помістилися в аудиторії – частина слухали в коридорі.
Педагогиня вважає – це ознака того, що більшість уже розуміють: конфлікти – контрпродуктивні.
– Збираючи дитину в перший клас, ми створюємо собі образ вчительки. І часто він такий: "диктаторка, що як сказала, так і буде".
Далі: "Вчителі лишень збирають гроші. Отже, що ми в тій школі робитимемо на батьківських зборах? Від нас нічого не залежить, – говорить Вероніка. –
Стереотипи треба ламати.
Батьки повинні просто так приходити до школи і запитувати, як справи і у їхньої дитини, і в класі загалом.
А вчителька повинна не сама ухвалювати рішення, бо їй так легше, а радитися з батьками.
Вона пояснює: коли батьки повірять учителеві, а вчитель батькам – ось партнерські стосунки. Над цими мають працювати і вчитель, і батьки.
ДЕ У КОНФЛІКТІ МІЖ ВЧИТЕЛЯМИ ТА БАТЬКАМИ ПЕРЕБУВАЮТЬ ДІТИ?
– Діти у стосунках батьки-педагоги – одна зі сторін трикутника, їх не можна забрати та виокремити з цієї фігури, – нагадує радниця міністерки освіти та науки України, програмна директорка EdCamp Ukraine Олена Масалітіна. –
Не можна вважати дітей нездатними ухвалювати рішення.
Але їм потрібно допомогти: пояснити, що з будь-якої ситуації є вихід, але щоб його знайти, треба вивчити ситуацію з усіх боків і почути різні точки зору.
І коли після цього дитина робить вибір, то повинна нести відповідальність за нього. Хто повинен навчити цього дитину? І родина, і школа.
Вона переконана, що ані батьки, ані педагоги не повинні нав’язувати дитині своїх правил і стилю життя.
Вони мають допомагати дитині шукати власну дорогу.
– Педагоги повинні пояснювати батькам, що школа – не камера схову для дітей, доки батьки на роботі.
Ми не знаємо, яким буде світ через 20 років, але діти мають бути готові до нього, ми маємо допомогти їм знайти місце у тому світі, якого сьогодні ще навіть не знаємо.
Педагогіка партнерства і орієнтація на учнівство – складові концепції Нової української школи, спрямовані на те, щоб побудувати довіру між школою, дітьми, батьками та суспільством, –пояснює Масалітіна.
ЧОМУ МАЙЖЕ НЕМАЄ КОНФЛІКТІВ У ФІНСЬКІЙ ШКОЛІ?
Створювати школу, базовану на партнерстві й довірі, Україні допомагатиме Фінляндія.
Її систему освіти вважають однією з найкращих у світі.
Одна з її фундаментальних основ – педагогіка партнерства.
Про неї говоримо з регіональним директором фінської компанії Lumo Education Ltd в Україні Дмитром Науменком, який добре знайомий і з фінською, і з українською системами освіти.
Дмитро та його колеги з Lumo Education Ltd Еса Сінівуорі та Каїсу Хелмінен узимку цього року провели тиждень у звичайній українській школі в селі Трудолюб на Полтавщині, в межах проекту EdCamp Ukraine "Змінитися за сім днів".
Вони переконані: в Україні і педагоги, і батьки готові до партнерства – треба тільки визначити "правила гри".
Дмитро розповідає, що у Фінляндії порядок дій учителя визначений законом. Розбираючи конфлікти, залучають усі сторони, пропонують поговорити про те, які могли бути інші варіанти поведінки.
Затримати дитину в школі або відсторонити від занять можуть лише за погодженням із батьками.
– У Фінляндії вчителі весь час повідомляють батьків, що відбувається у школі, – говорить Дмитро. – Є електронні щоденники.
Раз на тиждень педагог звітує про весь клас. Там написано: "За цей тиждень ми вивчили а, б, в. Наступного тижня будемо проходити г, ѓ, д".
Батьки, чиї діти мають певні труднощі, отримують індивідуальні повідомлення. Наприклад: "Вашій дитині сьогодні було складно класифікувати форми.
Ми будемо працювати так-то і спробуємо це виправити".
Коли труднощі подолано, вчитель напише: "Сьогодні все вийшло! І досягли ми цього ось у такий спосіб.
Важлива річ – індивідуальний навчальний план. Його щороку складають вчителі та батьки разом щодо кожного учня й учениці.
У ньому вказано сильні та слабкі сторони дитини, її інтереси, описано ситуацію в родині; які були труднощі в освітньому процесі, і як їх подолали; сплановано, як досягати поставлених цілей.
– Коли дитина переходить до іншої школи – інший педагог бере цей журнал: і це не просто журнал з оцінками, а журнал із історією цієї дитини, – додає Дмитро.
І вчителеві не потрібно вивчати дитину з нуля – у нього вже є розуміння.
Коли створено систему сповіщення, коли вчитель постійно контактує з батьками, коли батьки бачать, як вирішуються проблеми їхньої дитини – їм ходити до школи сваритися ні до чого.