Чтобы разобраться, в какую школу отдать ребенка, нужно получить о них "живую" информацию. Что касается альтернативных школ, то начинать стоит с тех, кто ее создавал. Сегодня у нас интервью с учредителями школі "Відкриті крила"
Ответы на мои вопросы, которые были отправлены учредителям новой киевской школы "Відкриті крила" в конца августа, заждались ответов до начала октября. К слову, это не единственный случай. Почти все учителя, директора школ и просто активисты из образовательной сферы в сентябре не успевают ничего, кроме школьных дел. Но вот октябрь и у нас есть ответы, очень глубокие и важные. Они касаются не только этой школы, но и общих проблем образования, а это важно для всех.
Валентина Артамонова – основатель и рукводитель школі «Відкриті крила», практикующий психолог.
Артамонов Євген – сооснователь школі “Відкриті крила”, кандидат технических наук, докторант, доцент Национального авиационного университета.
Коли Валентина (засновниця школи) тільки починала працювати з іншими дітьми, пізніше це вилилось у проект «НЕшкола», то помічала, що більшість дітей скуті - вони бояться показати себе, бояться «розправити свої крила». Тому при створенні школи інших варіантів навіть не було. Хіба що обігравався опис крил: розкриті, розкриваючи, відкриті...
У нас в школі майже все обертається навколо одного твердження:
ВСІ ДІТИ ОБДАРОВАНІ, ПРОСТО КОЖНА ОБДАРОВАНА У ЧОМУСЬ СВОЄМУ. ЗАЛИШИЛОСЬ ЗНАЙТИ ЦЮ ОБДАРОВАНІСТЬ В ДИТИНІ І ДАТИ ЇЙ РОЗКРИТИСЬ.
Все почалось майже 3 роки тому, коли на родинній нараді було вирішено забирати старшу доньку з одного з найкращих фізико-математичних ліцеїв на домашню освіту – забирали посеред року, тихо, не пояснювали, не скаржились на вигадки адміністрації, що забираємо у зв’язку з проблемами з здоров’ям (тяжко пояснити дітям, батькам і собі, чому серед року іде друга учениця класу, призер олімпіад з математики і логіки, старанна і неконфліктна дитина). Це був важкий вибір, але цим вибором ми розкрили крила своєї доньки.
Я (Євген – співзасновник школи) в системі вищої освіти майже 20 років, до того ж є власником приватного підприємства з розробки програмного і технічного забезпечення – розумію, наскільки далека освіта в школі від того, що вимагають у ВУЗах, і наскільки ВУЗи далекі від реальних потреб ринку, а Валентина за другою освітою психолог, і у неї безліч клієнтів саме з ІТ-сектору.
МИ КОЖНОГО ДНЯ БАЧИМО (СТУДЕНТИ, КЛІЄНТИ, ЗНАЙОМІ), ЩО БАГАТО ЛЮДЕЙ НЕЩАСНІ САМЕ ТОМУ, ЩО ЇМ НЕ ДАЛИ РОЗКРИТИСЬ ЗМАЛЕЧКУ, А ПОТІМ ВОНИ ПРИСТОСУВАЛИСЬ, НАДЯГНУЛИ МАСКУ ПОКОРИ І ЖИВУТЬ ЧУЖИМ ЖИТТЯМ.
Навіщо віддавати 10 років тому, що скоріш за все не знадобиться у ВУЗі, а потім ще 5-6 років тому, що з малою вірогідністю знадобиться на справжній роботі, а потім все життя займатись тим, що тобі не подобається і мріяти про пенсію?
Сам проект розпочався 2 роки тому у вигляді 1-2 зустрічей дітей на тиждень у форматі проекту «НЕшкола», коли на домашню освіту перейшла і молодша донька (з початку другого класу), але вона більше полюбляє компанію, ніж старша, тому саме для неї ми зібрали групу дітей-хоумскулерів для проведення спільного часу, занять, ігор і походів музеями. Саме тоді утворився формат різновікової групи, який повністю перейшов до школи «Відкриті крила».
Через рік батьки дітей попросили нас замінити 2 дня на тиждень по декілька годин на 5 днів з заняттями зранку і до вечора.
У вересні 2016-го ми зняли приміщення у субаренду, у жовтні почали знімати приміщення самі (тоді це був опенспейс на 65 метрів), а з січня 2017-го ми переїхали у велике приміщення (окремий вхід, гардеробна, туалет, кухня, 6 окремих кімнат, великий хол), у липні 2017 відкрили філіал школи на Оболоні.
Перша школа на Борщагівці, в тому ж будинку, де і самі живемо, тому каюсь, часто на роботу прихожу у домашніх капцях, але все одно переобуваюсь, бо в школі у нас чиста зона – всі ходять або в носках, або в капцях. Такі саме правило прижились і в філіалі.
«Якщо кінь помер, то злізь з нього» (С). Це все, що треба знати про державні підходи до відродження середньої освіти.
Нажаль, рубати слід під самий корінь, бо зараз криза в середній освіті практично у всьому:
недофінансування, як наслідок криза рівня викладачів,
криза технічного забезпечення (класи по 40 дітей, старе обладнання, обкладання батьків фінансовим тягарем забезпечення школи всім необхідним);
відсутність вектору розвитку, як наслідок більше 10 реформ, які протирічать одна одній, повернення до 12-річного навчання, хоча так і не придумали, чим наповнити 11-річне, відірваність розробників підручників, ЗНО, навчальних планів від реалій світу.
Тому ми просто станемо в стороні і будемо спостерігати за цим цирком. Це система, для налагодження роботи якої, треба більше зусиль, ніж для створення сотні нових систем.
«Хворий перед смертю потів? Добре! Значить ліки допомогли» (С). Скажемо просто – не віримо.
По-перше, у нас відсутній поділ за віком. Діти діляться скоріш за знанням і ступенем відповідальності. Так є молодша група (з 5 до 13 років) та старша група (з 13 до 17). Якщо молодша група займається 5 днів на тиждень, то старша лише 1 день, а весь інший час у них проходить за власним графіком (хоча ніхто не проти, якщо цей час вони проводять у школі). Цей формат дуже важкий для викладачів. Бо вони повинні знайти у кожній темі спільні елементи на всі класи і задовольнити потреби у знаннях всіх дітей.
По-друге, дітей ніхто не змушує навчатись. Ми не атестуємо дітей, тому всі наші діти прикріплені до державних або приватних заочних і дистанційних шкіл. В кожній школі своя програма (хоча в цілому близька вимогам МОНУ). Діти навчаються бути відповідальними за виконання своїх обов’язкових завдань. За це вони отримують головну винагороду – більше знань у напрямах, які їм найбільше цікаві. Наші діти самі замовляють того або іншого вчителя, той або інший додатковий предмет. Наприклад, цього року у нас з’явилась музика на базі губної гармошки. А уроки етики діти починають отримувати з самого малечку.
По-третє, у нашій школі навчаються не самі прості діти, більшість після психологічних, а іноді і фізичних травм, які було нанесено у звичайних школах, є серед них діти і з нестійкою психікою. Тому всі дітки вчаться спочатку комунікувати, а потім всьому іншому.
Свобода у прояві себе іде поруч з відповідальністю за цей прояв. Кожна дитина має право на усамітнення, якщо їй це потрібно, і ніхто не буде в цей час її чіпати. Якщо хтось комусь заважає, то йому про це кажуть,а не дуються чи лізуть у бійку, хоча останнє трапляється – іноді фізичний метод самий простіший, але не самий правильний.
На початку школу ми створювали більше для своєї доньки, тому її задоволення і бажання проводити у школі по 10 годин є лакмусовим папірцем, що це вже не дарма.
Ми одна із небагатьох шкіл, яка не поділяє дітей за віком. Ця фішка одночасно визиває зацікавленість і неспокій у батьків. Як же вони всі разом? А що може бути спільного у першокласника і п’ятикласника на уроках з математики? Тому що вона пояснюється фішкою номер 3.
Після почутих сумнівів батьків щодо доцільності поєднувати різновікових дітей на одному і тому самому уроку, ми подумки «оцінюємо» психічну стійкість батьків і кажемо, що в чистому вигляді не вивчаємо математику, історію чи українську мову, хіба що так називаємо її для спокою батьків і відповідності до дисциплін атестації.
НАВЧАННЯ ІДЕ В БІЛЬШІЙ МІРІ МОЖЛИВОСТІ ПІЗНАВАТИ СВІТ, А ОСЬ ВЖЕ ПРИ ПІЗНАННІ ЧИ ПРИ ЙОГО ОПИСАННІ СТАЄ НЕОБХІДНОЮ МАТЕМАТИКА І ФІЗИКА, ІСТОРІЯ ТА ГЕОГРАФІЯ, ХІМІЯ ТА БІОЛОГІЯ. І НЕМА МЕЖ РІВНЮ ГЛИБИНИ ПІЗНАННЯ.
Комусь достатньо прийняти на віру пояснення різниці довжини тіні від доби та пори року, а хтось буде вичитувати і вишукувати всі залежності, нарешті дізнається що таке «гномон» (до речі, а хто з батьків знає, що це? А з дітей? Хоча це програма першого та другого класів звичайної середньої школи. Доки дитина не зрозуміє, як і навіщо користуватись чимось, вона не запам’ятає, що це).
У нас учні звільняють вчителів та самі обирають напрями, за якими хочуть навчатись. Хоча для молодших класів цей вибір проходить у чотирикутнику (адміністрація-вчитель-дитина-батьки) на етапі побудови навчального процесу і цілей для кожної окремої дитини.
Малі класи і постійне знаходження біля дітей від 3 до 4 дорослих.
В форматі школи, як закладу з розкладом роботи і п’ятиденним тижнем, ми почали працювати з вересня 2016-го. В форматі неповного тижня з жовтня 2015-го.
Наша школа для будь-яких дітей, але вона підходить не всім батькам (особливо, коли батьки забирають дитину з звичайної школи тільки для того, щоб відтворити таку саму школу в іншому місці).
Вільна людина, яка готова сприймати світ і себе у цьому світі, яка цікава собі і іншим, яку готові прийняти на роботу, не дивлячись на дипломи чи сертифікати.
Колись робився зріз всіх вчителів школи з точними відсотками щодо освіти, статі, віку. Але головна ознаки нашого вчителя – це палаючі очі і любов до дітей.
Практично всі вчителі у нас на погодинній оплаті, тому що окрім школи вони викладають у університетах, займаються науковою роботою чи працюють на компанії. Для них робота з дітьми – це більше виклики їх можливостям та їх підходам до побудови навчального процесу. Але окрім того, що вчителі проходять підвищення кваліфікації за основним місцем, раз місяць проводиться зустріч з вчителями щодо аналізу зворотного зв’язку, 2-3 рази на місяць проходять майстер-класи, раз на рік всі вчителі проходять заняття з надання першочергової допомоги, також школа приймає участь і проводить сама семінари, конференції та круглі столи за тематикою навчання та психології.
Перше, чого вчаться діти – це комунікувати. При нормальному рівні комунікацій до конфліктів практично не доходить, хоча бувають випадки поганого настрою чи часткового непорозуміння. Як вже казали раніше, діти самі звільняють вчителів, - так у нас за 2016-17 н.р. було змінено 5 вчителів рідної мови, 2 вчителя іноземної (хоча деякі йшли до того, як їх звільняли діти).
Але ми визнаємо, що конфлікти можливі, бо всі люди різні, всім хочеться, щоб їх розуміли, але не всі хочуть розуміти інших чи поступатись чимось. Тому другим знанням, яке витікає з комунікації, – є толерантність (читайте як терпимість до інших – їх внутрішніх та зовнішніх світів).
Всі діти нашої школи закріплені за державними чи приватними закладами, що мають право проводити дистанційне навчання та атестувати дітей. Ми не хочемо робити цього на своїй базі, бо це одразу загонить нас або в неправові взаємовідносини (читайте – банальний хабар за відкриття ліценції при наявності явних порушень: якісний склад працівників, технічне та методичне оснащення приміщень, тощо), або змусить нас відмовитись від свого шляху.
Насилля у будь-якій формі – це основна заборона, яка діє в нашій школі. Вже були випадки, коли діти йшли зі школи, бо не могли прийняти цього правила.
У випадках, коли дитина може створити небезпеку по відношенню до інших, діти з вчителем покидають приміщення та терміново викликаються батьки. Як вже казали – у нас є складні діти, тому це є одним з небагатьох виходів.
Мотивація – це внутрішнє прагнення, тому ми не можемо мотивувати, але ми можемо стимулювати до розвинення у дитини мотивації.
Стимулювання йде постійними наочними прикладами, уроками з експериментами, походами до музеїв, лабораторій, виставок, участю у різноманітних конкурсах. Якщо розповідаємо про особливість рослин, то тільки в Ботанічному саду, якщо про хімію, то з реагентами, колбами та можливими вибухами, якщо про комп’ютери, то з розбиранням, налагодженням, отриманням власних результатів.
1) Київ, б-р Кольцова, 14Е, оф. 392 – Бощагівка.
2) Київ, Архипенка, 10Г (перший поверх правого крила Київського Славістичного Університету) – Оболонь.
Больше информации на сайте школы ows.kiev.ua