Якщо ви й досі мотивуєте своїх дітей “пряником”, то у мене для вас погані новини. Це не лише не працює, а й псує чадо. Розкопавши надри мотивації, хочу поділитися кількома порадами, які дає Деніел Пінк, аналітик кар’єрного зросту,  у своїй книжці «Drive: The Surprising Truth About What Motivates Us”.

Світ вимагає від нас чогось більшого, аніж рутинного виконання алгоритмів. Звісно, покірні виконавці — невід'ємний компонент деяких компаній. Проте ви насправді хочете, щоб майбутнє ваших дітей вписувалось в рамки «дія 1, дія 2, далі все спочатку»?

Думаю, ні.

Щоб вийти за ці ж рамки, потрібна мотивація. Що це таке і з чим її їсти?

Мотивація з латинської «movere» дослівно перекладається як «рух» — те, що спонукає рухатись вперед, не залишатись на місці.

За Деніелом Пінком існує три види мотивації:

  1. мотивація біологічна (мотивація 1) — прагнення вижити, насититись і продовжити рід),
  2. мотивація зовнішня (мотивація 2) — «рух» забезпечується зовнішніми мотиваторами — заохочення типу грошових винагород),
  3. мотивація внутрішня (мотивація 3) — особисте прагнення розвиватись).

Якщо з «мотивацією 1» все зрозуміло, то про «мотивацію 2» та «мотивацію 3» варто поговорити.

«Мотивація 2» за своєю природою є частиною методу «батога та пряника», який безвідмовно працював у 19 столітті. Але сучасність вимагає більшого. Ця система мотивації є своєрідним продовженням «мотивації 1». Наприклад, працівник очікує грошової винагороди за понаднормову роботу, але це не означає, що завтра він прийде до вас [боса] зі стусом ідей, як підвищити ефективність.

Зовнішня мотивація з часом притуплює власне прагнення до саморозвитку і знижує мотивацію — людина перетворюється на конвеєр.

Для більшості дорослих така робота не стає чимось проблемним: я працюю = заробляю =  сім’ю прогодувати маю чим. Але нашим об’єктом спостережень є діти. Тут не все так просто.

Mark Lepper, David Greene та Robert Nisbett — вчені, які провели не одне наукове дослідження у галузі мотивації, з  у науковій роботі з психології  про дитячу мотивацію  “Undermining Children's Intrinsic Interest with Extrinsic Rewards: A Test of the Over-Justification Hypothesis” підтвердили, що робити з дітей покірних виконавців — справа марна. Вчені провели експеримент, під час якого дітей розділили на три групи та поставили завдання - намалювати малюнок. Перша група знала про те, що після цього отримає винагороду - іменний сертифікат з позначкою «відмінний учасник». Члени другої групи малювали за власним бажанням, після чого несподіванно отримували такий же сертифікат. Третій групі просто пропонували намалювати малюнок без винагороди.

Через два тижні експеримент повторили. Вчителі роздали дітям олівці та числі аркуші паперу. Діти з груп, де винагорода булла неочікуваною або ж взагалі її не було, малювали з таким же задоволенням, як і півмісяця тому. Діти з першої групи малювали в рази менше —«мотивація 2» тріщала по швах.

Це не означає, що не варто нагороджувати дітей. Експеримент показує, що лише очікувана винагорода погіршила результативність, а неочікувана має властивість підвищити внутрішню мотивацію.

Сподіваюсь, що ви зрозуміли, що «тістечко тільки після задач з математики» і «велосипед лише за відмінний табель» вже з дитинства вбивають мотивацію. 

Отже, дві первинні мотивації не є досконалими. Перейдемо до «мотивації 3» - внутрішньому прагненні до розвитку. Деніел Пінк пропонує декілька практичних способів розбудити мотивацію третього покоління у дітей.

Визначте доцільність та раціональність домашнього завдання

Шкільна програма обмежує автономність дітей, яка є необхідною складовою «мотивації 3». Якщо ви — вчитель, то перед тим, як задавати стоси домашньої літератури, поставте собі ряд запитань:

  • «Чи пропоную я учням хоч якусь автономію щодо того, як і коли робити це завдання?» Дайте учневі можливість вирішити, яким способом і коли виконувати домашку: запропонуйте альтернативні способи, винагороджуйте за власні методики, розширте часові рамки, дайте час подумати над цим завданням.

  • «Чи сприяє розвитку майстерності така домашня робота, яку я задаю?» Рутинне повторення матеріалу навряд чи знайде застосунок в будь-якій спеціальності. От наприклад, поясніть, що для того, аби бути босом великої компанії треба вирішувати складні проблеми. Спробуйте подати їх у вигляді математичних задач. Тобто тільки після того, як учні навчаться вирішувати завдання такого роду, вони зможуть керувати компанією.

  • «Чи розуміють мої учні мету цієї домашки?» Завдання за своєю природою має бути новим, цікавим, таким, яке знайде застосунок у реальному житті. Пристосуйте проблему до недалекого майбутнього учня, скажімо, задаючи завдання з української мови змоделювати заяву, поставте це у вигляді способу реалізації мрії: поговоріть з дітьми про те, ким би вони хотіли стати, поясніть, що для цього їм треба вступати в університет, де документи приймають лише із рукописною заявою.

Якщо ви — батьки, самостійно перегляньте умови виконання домашнього завдання дитиною. Дозвольте їй вирішувати, коли вона буде робити його. Поясніть важливість завдання, якщо цього не робить учитель.

Проведіть «день ФедЕкс»

Компанія FedEx щоквартально дозволяє своїм працівникам займатись проектами, які їм до душі. Продовження чийогось проекту чи ж власний — немає значення. Дозвольте своїм дітям створити власний проект, опираючись на вимоги домашнього завдання. Допоможіть їм дібрати інструменти, інформацію чи підкажіть напрям роботи. Й результат не заставить чекати. Так ви вбиваєте одразу трьох зайців одним пострілом: дитина вчить предмет, розвиває ораторські здібності і працює «мотивація 3».

Створіть власні табелі

Мова йде про застосування шкільних знань в житті. Створіть власний табель, або навіть книжку-табель, де виписуєте навички, потрібні дитині в майбутньому, дозвольте дитині самостійно його заповнювати, а потім порівняйте зі шкільним табелем. Звісно, дещо й справді не знадобиться в житті, проте спробуйте подати це по-іншому, адже важливі не суто знання, а нейронні зв’язки, які утворюються при цьому. Роботи багато, але воно того варте.

Давайте дітям кишенькові гроші, але не поєднуйте з хатніми завданнями.

Кишенькові гроші надають дитині автономність — самостійно розприділити бюджет, вирішувати, де витратити, а де зекономити.

Хатні завдання важливі, адже це допомагає дитині зрозуміти те, що на благо сім’ї повинні працювати не лише батьки, а всі її члени — і брат, і сестра, і я тим більше.

Проте, на варті стоїть «мотивація 2», про яку не можна забувати. Не варто поєднувати гроші з хатніми завданнями, ну, якщо, звісно, ви не хочете, щоб дитина перестала їх виконувати.

Хваліть правильно

Якщо скажете, що похвала може стати посіпакою «мотивації 2», то я погоджусь, але лише у випадку, якщо це - неправильна похвала типу «якщо-тоді».

Керол Двек, професор соціальної психології у Єльському університеті, розробила своєрідну інструкцію «Як хвалити дитину», щоб не зашкодити їй:

  • «Хваліть за старання та стратегію, а не за розум». Часто дітей хвалять за те, що вони «розумні», а кожен наступний тест дитина розглядає у якості «підтвердження» цього факту, боячись, що може втратити цей статус, обирає найлегший шлях і не задумується над стратегією виконання завдання, що придушує креативність. Натомість діти, які усвідомлюють, що шлях до результату насправді важливий і від цього залежить їхня майстерність, отримують набагато більше, ніж їхні просто розумні однолітки.

  • «Хваліть за щось конкретне». Знову ж таки, не варто розпорошувати похвалу так, ніби вручаєте ордени «за розум» та «за відвагу». Поясніть, що саме завдяки вмінню робити «це і це» дитина досягла результату, наголосіть на тому, що допоможе вдосконалити результат.

  • «Хваліть наодинці». Не перетворюйте похвалу на церемонію нагородження. Розглядайте її як вид зворотного зв’язку, говоріть наодинці.

  • «Хваліть лише тоді, коли є за що». Не обманюйте свою дитину, будьте щирими та відвертими в оцінці її дій, не варто користуватись white lie — це аж ніяк не зарадить, коли малюк не орієнтується в темі з математики. Що занадто, то не здорово — старайтесь знайти баланс, бо занадто багато похвали викликатиме у дитини сумніви, вона вважатиме її неправдивою та незаслуженою.

Зробіть з учнів учителів

Якщо ви - вчитель, практикуйте це на уроках. Якщо батьки — побудьте учнями своїх дітей, попросіть пояснити тему, яку недавно вчили в школі. Коли дитина сама пояснює, вона краще розуміє матеріал, а не просто зазубрює його.

Отже, запасайтесь терпінням та валер’янкою, адже у вас та ваших дітей нове життя з новими прагненнями та ідеологіями. Працюйте на благо «асимптоти майстерності».

Софія Настишин, “Освіта Нова”