Богдан Олександрук, засновник освітньої платформи ThinkGlobal (інтерв’ю з Олександром), в рамках Kids Club Forum розмірковував про глобальні смисли системи освіти та фінансові основи організації альтернативної школи. “Освіта Нова” записала найцікавіше.

В основі будь-якого бізнесу, чи-то транснаціональної корпорації, чи маленької приватної школи, лежать ресурси, зокрема грошові. Можна сказати, що фінанси власне є індикаторами ідеї. 80% відповідей на фінансові питання дають звіти про рух грошових коштів - cash flow. Розберемо базові питання.

Питання зі шкільного курсу економіки: “Що таке витрати?” Придбання обладнання чи конструктора – це витрати? Так, але не постійні. Як коректно врахувати їх у бюджеті? Варто поділити суму на 12 місяців? А може 24, 36..? Хтось не ділить взагалі. Чи враховується при цьому вартість втрачених через інфляцію чи різницю курсу грошей?

Вже на цьому етапі стає зрозуміло, що навіть у найпростіші поняття кожен вкладає різні речі.

А давайте поглянемо ширше - від фінансів до того, що стоїть за ними. Навіщо ви створюєте школу? Яку школу ви хочете? Молодшу, середню, старшу, дистанційну, змішану? На 10, 50, 500 чи 4000 дітей? Головне питання – “для чого?”. Якою є ключова мотивація відкриття вашої школи? Більшість людей навряд чи визначають головним фактором заробити на цьому. Отже, тут проявляється місія - прагнення вирішити частину якоїсь більшої задачі.

Тож проблема не у фінансах, а у стані речей на ринку. Інтуїтивно її відчувають усі.

А звідки ростуть ноги? В Америці в ХІХ ст. набули популярності так звані однокімнатні та двокімнатні школи. Звичайні будинки, де збиралися здебільшого діти різного віку і отримували базові знання. Таким нехитрим методом навчалося декілька мільйонів людей по всій країні. На початку ХІХ ст. 98% дорослих були писемними, а вже наприкінці ХІХ ст. - лише 58%. Парадоксальні показники. Чому так сталося? Через введення примусової освіти. Дослідження показали, що зниження рівня грамотності і переоформлення шкіл – цілеспрямована дія, мета якої - прищепити звичку працювати в авторитарній системі. Простіше кажучи, налагодити випуск цеглинок, що вписуються у структуру. Структура виявилась сильнішою за людину, тому така «мода» заразила інші країни. Тепер діти мають виконувати настанови і слідувати дисципліні, бо це ефективно у великій системі. А індивідуальність незручна.

Наша система освіти наразі - це близько 17 тис. шкіл, 4 мільйонів учнів, 500 тис. викладачів. Україна витрачає 6% ВВП на освіту, і це - багато навіть для європейських країн. Одночасно це - лише 400 євро на рік на навчальне місце. Для порівняння: створення навчального місця приватної школи варіюється від $400 для маленької сімейної приватної школи до $10 тис. для добре обладнаної приватної школи у власній будівлі. А ще необхідна постійна підтримка навчального місця вартістю $3-12 тис. на рік.

Я - скептик щодо глибинної трансформації системи. Навіть фінанси не могли б допомогти викладачам перевчитися.

Навряд чи вдасться дочекатися централізованої трансформації освіти, тому ми з однодумцями розвиваємо альтернативну освіту. В Україні, за загальними підрахунками, менше 2% позашкільних альтернативних закладів освіти. В ЄС цифра сягає 14%, у США - 15%, в Індії - 95%.

Виділю два типи альтернативних шкіл. Перший, умовно кажучи, коктейль «гірше не буде». Ідеологія цієї школи приблизно така: «Все, що не вбиває, розвиває». Другий - школа для тих, хто заздалегідь бачить чіткий результат – «школа цілісної філософії».

Після самовизначення, кожен власник школи проходить три стадії зрілості:

1. Маю намір зробити щось класне, але не маю позиції.

2. Знаюсь на варіантах і можу реалізувати філософію.

3. Готовий застосувати знання і діяти.

А далі починається найцікавіше: науково-дослідні роботи, добір та розвиток викладачів, підтримка навчання, ліцензія, маркетинг, ІТ-рішення, лобіювання, фандрайзинг, розробка навчальних програм.

Не дивуйтеся цінам приватних шкіл. Погляньте на собівартість

Площа школи коливається від 6 м2 на учня для компактної школи до 12 м2 для просторої, в той час, як у державних - 14 м2 здебільшого через великі вестибюлі та інші допоміжні приміщення. Кількість учнів на викладача в преміальних школах - 3 дитини, в демократичних - до 6, а в державних - 9 (через неукомлектовані сільські класи).

Для проведення 1 години занять необхідна 1 година на експрес-підготовку, 2-3 години на ретельну підготовку, а на повну розробку – 6-9 годин.

Ефективність школи забезпечує її персонал, тому потрібно тримати його у тонусі. Непотрібно контролювати кожен рух правильного викладача, але направити зусилля на завантаження у нього філософії школи - необхідно.

Головне, що вимагається від викладача, бути сучасною людиною в новій парадигмі мислення, перебувати в постійному процесі саморозвитку, щоб він зміг заразити учнів потягом до знань, а не доводилось висмикувати його з минулого. Такий підхід до вчителів апріорі вирішує половину задач. Якщо стара система в людині “прошита” на рівні цінностей – вона просто не зможе працювати інакше.

Ми не вчимо педагогів по підручнику, ми даємо планку, до якої треба дійти. Хто ми такі, щоб вчити дорослих людей?

І пам'ятайте: в бізнесі важливі правильний час і місце. Будьте готові, що початок бізнесу - це 120 днів перманентного стресу. Найважче віднайти баланс між роботою і дозвіллям. Не чекайте легкої справи. В перші роки так не буває.

Марія Іващенко, “Освіта Нова”.

Використано світлини зі спільноти Kids Club Forum у Facebook.