Директор департаменту дитячої літератури видавництва «Ранок», директор видавництва «АРТ», талановитий автор Наталія Коваль розповідає про методику, яка допоможе вам привчити малечу до самостійного читання.

Чому діти читають або чому діти не читають? Таке саме питання може адресуватися і дорослим, чому одні читають, а інші більше слухають? Виявляється, є безліч факторів, починаючи від традицій, закладених у сім’ї та культурі нації, закінчуючи фізіологічними особливостями сприйняття інформації.

Повернемося у дитинство. У той час, коли ми постійно чогось навчаємося. Коли ми вчимося швидше? Коли є нагальна потреба, бо від вміння залежить, наскільки безпечним і зручним буде наше існування. Коли є надмірна цікавість. Коли хочеться повторити вміння дорослого і самому таким чином подорослішати. Коли хочеться не відставати від умінь однолітків. Усе це можна назвати одним словом – мотивація. З’явився мотив, почався розвиток дії.

Отже, щоб ваша дитина почала вчитися читати, має з’явитися мотив, який спонукатиме до цього. Ви почали вчитися, і вже дещо вмієте і тепер, виявляється, настає найскладніший момент – вміння потрібно підтримувати і розвивати. А це важче, ніж формувати початкове. От для такого етапу і створюються «спеціальні» книги, як от наприклад серія «Читальня». Що в ній «спеціального»? А те, що книги адаптовані під певні рівні вміння, а ще їх читання мотивує і заохочує продовжувати. Адже кожна книга — це окрема завершена історія, а історії усі різні, бо ж писали їх різні автори. Кожна історія, в залежності від рівня, має свій «лімітований» обсяг. Це зроблено для того, щоб формувати відчуття успіху після завершеної дії: «Я сам!», «Я зміг!», «У мене вийшло, а значить, вийде знову». А від цього і той самий мотив продовжувати. Важливо, щоб дитина працювала з тим обсягом тексту, який зможе усвідомити. Тому історії не тільки певних обсягів, а й певного лексичного наповнення. У початкових рівнях це ще й артикуляційна робота: читаючи і промовляючи слова із певним сполученням звуків, дитина шліфує своє мовлення. Отже, підбираємося до безпосереднього читання.

Для кого перший рівень? Для тих, хто вже пройшов, або завершує читання «Букваря», тобто сформоване початкове вміння. Не відкладаючи демонструємо це вміння у книжечках першого поверху «Читальні». Демонструємо у прямому сенсі – вголос. А після закінчення читання обговорюємо. Рекомендується виконати завдання наприкінці книги. Післячитальна робота дуже корисна для формування вміння осмислювати прочитаний текст. Виокремлювати для себе головні думки, аналізувати свої враження.

Як почати?

Запропонуйте дитині вибрати історію. Нехай дитина вибирає за якимись своїми правилами і критеріями. От якщо справді важко зробити вибір, допомагайте. Але не словами «давай візьмемо оцю», а описово «ось ця книга про веселих дракончиків», «ця про маленьке лісовеня, що жило у лісі». Не говоріть про книгу, даючи свою оцінку. У дитини має сформуватися своя, після прочитання. Прочитайте назву книги. Подискутуйте, про що може бути історія. Погортайте книгу разом, роздивіться малюнки. Це і є перший етап читання, насправді. Адже по малюнках дитина зможе висловити ідею, про що може бути книга. Отже, вибір здійснився. Тепер починаємо читати.

Ритуал читання

Було б добре, якби не довелося примушувати дитину читати. Створіть для цього ритуал, традицію. Візьміть також книгу. Сядьте поруч. Вибирайте час, коли ніщо не відволікатиме: ні важливі дзвінки, ні термінова хатня робота, ні ще щось невідкладне. Читання має бути задоволенням, приємним дозвіллям, не тяжкою працею. Якщо вам вдасться сформувати таке ставлення до цього заняття, ваша дитина буде читати усе життя.

Обговорення

Не квапте дитину при читанні і не намагайтеся озвучувати за неї. Незнайомі слова можуть трапитися у тексті. Їх може бути у середньому до 5-ти. Виправте дитину, якщо слово прозвучало неправильно, але не переривайте читання. Обговоріть нові слова та їх значення після прочитаного. Ще раз перечитайте речення із цими словами. Після завершення читання задайте прості запитання: про кого історія, що відбувалося. Обов’язково обговоріть те, що було незрозумілим. Можете прочитати ще раз оповідання, звертаючи увагу на ілюстрації. Запитайте в дитини, як вона уявляла героя. Можете навіть спробувати його намалювати. Згадуйте читанковий досвід у повсякденних бесідах: «Пам’ятаєш, як ти прочитав у тій історії? Нагадай-но, як звали того дракончика, про якого ти нещодавно читав? Що там із ним трапилося? Прямо як оце зараз із нами».

Новий рівень складності

Отже, ви підростаєте. А може, вам трапилася «Читальня», коли ви вже пройшли той самий початковий рівень. Що ж, можете опановувати читання історій різного стилю або жанру у другому рівні. Лексика історій може залишатися простою, але обсяг і різноманіття слів збільшується. Речення стають довшими. З’являються описові звороти, більше героїв і діалогів. Текст розбивається на частини – розділи. Кожен розділ має логічне завершення. Тому немає потреби читати усю книгу до кінця, можна зупинитися на якомусь розділі і потім продовжити. На перехідному етапі важливо правильно перейти рівень складності. Надто простий текст може нівелювати сформоване вміння, надто складний текст може викликати супротив, небажання займатися справою, у якій почуваєшся непевно. Запитуйте в дитини, чи цікаво було читати. І що зацікавило або що було нудним чи не зрозумілим. Так теж може бути. Попросіть переказати історію або прочитати якийсь цікавий абзац.

Власна думка дитини

Третій рівень — це ми добираємося до дорослих читачів. І вже можемо освоювати невеличкі повісті. Тобто твори, в яких описується якийсь період життя героя і якась певна подія цього періоду. Тепер вже є головний герой і другорядні. І ці герої якось взаємодіють, із ними щось трапляється. Ми можемо приймати позицію героя, а можемо з нею не погоджуватися. Можемо пропонувати свій варіант на рішення проблеми. Отже, у дитини формується власна думка з приводу прочитаного. Має формуватися. Заохочуйте до цього: «а як би ти тут вчинив», «а чому герой так зробив, як ти гадаєш», «чи варто було саме так діяти (говорити тощо)», «що найбільше засмутило чи розвеселило, чи вразило».

Наступні рівні читання – це більша лексична насиченість. У текстах, крім діалогів та описів, з’являються спогади, роздуми. Висловлюванням може надаватися більше емоційності. Або наводитися більше документальних фактів. Усе залежить від виду та жанру твору. Тепер вже ви можете вибирати до читання повість-казку або фантастичну повість, або детектив, або науково-художній твір тощо. І шукати своїх авторів. Читати й сприймати прочитане ви навчилися, тепер можна і навчатися, читаючи. І починати писати свої твори!