24 квітня мені пощастило завітати на семінар «Як працювати з книжками Оскара Бреніф'є», який організували школа «Майбутні» та видавництво «Маміно». На зустрічі були присутні засновниця «Маміно» Юлія Кузнецова, головна редакторка видавництва Катерина Перконос та Марина Нікольчева, яка пройшла навчання у Оскара Бреніф’є і зараз працює за його методом з підлітками.

Хто такий Оскар Бреніф’є і в чому особливість його книжок

Оскар Бреніф’є – директор Паризького інституту практичної філософії, майстер простих і влучних, а часто й дуже незручних запитань, що підштовхують людей до пошуку важливих відповідей (докладна стаття про мистецтво запитань Оскара Бреніф’є за посиланням).

Його вважають революціонером у галузі освіти, який пропонує дорослим не давати дітям готові відповіді, а змалечку розвивати в них здатність думати, аналізувати та знаходити відповіді самостійно. Саме для цих дорослих, освітян та батьків, які зацікавлені виховувати дітей не зручними, а думаючими, і написані книжки Оскара.

«Ми почали видавати українські переклади Бреніф’є рік тому, – зазначила Юлія Кузнецова. – І я не жалкую, тому що впевнена: для того щоб діти виросли щасливими, успішними, знайшли своє місце в житті, не можна просто заштовхувати в них знання. Потрібно вчити їх розвивати своє мислення – аналітичне, критичне, практичне, творче. Цього вчать книжки Бреніф’є. Вони для тих батьків, які готові до діалогу з дітьми навіть на незручні теми».

(Зліва направо Катерина Перконос, Юлія Кузнецова, Марина Нікольчева)

Особливість його книжок у тому, що їх не можна взяти, прочитати – і одразу все зрозуміти. Вони створені не для читання, а для дискусії з тими, кому 6-12 років. У Франції такі дискусії проводяться ще у дитсадочках, тобто батьки мають відчути, з якими питаннями дитина вже готова працювати, а з якими ще ні. Наприклад, питання «Чи можна красти, коли ти голодний?» нема сенсу ставити дитині, яка тільки йде у перший клас. До питань з книжок Бреніф’є можна звертатися в різні вікові періоди – і відповіді можуть бути щоразу іншими. Дитина може думати над питанням, яке її схвилювало, і час від часу ділитися новими ідеями: на кшталт «Сьогодні я на це питання відповіла б так…».

Ось як пояснює відмінність книжок Оскара від традиційних редакторка Катерина Перконос: «Ці книжки не для лінивих батьків. Їх зазвичай купують ті, хто вже чули про метод Оскара Бреніф'є, оскільки вони усвідомлюють, що це матеріал для спільної роботи з дитиною. Більшість хоче інвестувати гроші в книжку, яку дитина сама прочитає, і сама з неї щось засвоїть. Але книжки Бреніф'є зовсім інші, вони передбачають залученість батьків».

Концепція книжок Бреніф’є

До кожного запитання, наприклад, «Звідки ти знаєш, що батьки тебе люблять?» в книжці «Що таке почуття?» пропонується декілька варіантів відповіді. До цього запитання відповіді такі:

  • Вони мене цьомають.
  • Годують і водять до лікаря, коли хворію.
  • Я відчуваю це.
  • Вони за мене хвилюються.
  • Вони мене карають, коли я роблю дурниці.
  • Вони дарують мені все, чого я хочу.

Це найпопулярніші відповіді дітей, які відвідували семінари Бреніф’є. Батьки можуть запропонувати якийсь варіант обрати, дитина обере той, що їй найближчий наразі. Розгортаєте сторінку з додатковими запитаннями для цієї відповіді і продовжуєте дискусію – А як ти вважаєш, краще пояснити чи покарати? Чи завжди можна догоджати? Чи варто приймати людину такою як вона є? тощо.

Ці уточнювальні питання працюють як протиставлення, вони допомагають подивитися на ситуацію з іншого боку, оскаржити її, показати, що не все так однозначно. Важливо наголосити в цій розмові, що немає правильних чи неправильних відповідей, будь-яка відповідь, за словами Бреніф’є, має право на існування.

Обговорюючи можливі відповіді на поставлені у книзі питання, ви вибудовуєте довготривалий діалог, він допоможе вам не втратити контакт з дитиною, коли вона почне дорослішати і перетворюватись на підлітка. При обговоренні і у вас, і в дитини виникнуть додаткові уточнювальні запитання і відповіді, яких немає в книжці, з’являться нові напрямки дискусії.

Хоч у цих книжках зовсім мало тексту, та жодну з них не подужати за вечір. Насправді, навіть одне питання може розтягнутися на кілька вечорів обговорення. Якоїсь певної програми для обговорення немає і не буде, діалог будується в кожного по-різному. Не бійтеся, що такі розмови будуть для дитини некомфортними. Дайте зрозуміти, що це гра, в якій немає помилок, кожна відповідь має право на існування, сьогодні на одне й те саме питання одна відповідь, а завтра інша. Дитина може погратися і підійти поділитися своєю думкою, ваш діалог буде проходити у форматі нон-стоп.

Ефект від роботи з книгами Бреніф’є

Головний результат від роботи з книгами Бреніф’є, за словами Катерини Перконос, це те, що батьки і діти з часом краще починають розуміти один одного і самих себе. І це значить, що вони зможуть вберегтися від неправильних рішень і уникнути проблем, наприклад, вірно обрати супутника життя із схожими цінностями чи прийняти людину на роботу. А от Юлія Кузнєцова розповіла про миттєвий ефект від роботи з його книгами.

На семінарах, які видавництво проводило для дітей 5-8 класів приватних шкіл, діти для обговорення найчастіше обирали два питання: «Чи потрібно слухатися батьків?» і «Чи подобаюсь я собі у дзеркалі?». Вибір першого питання пов’язаний з тим, що дуже часто батьки кажуть одне, а вчителі друге, а вони не знають, до кого прислухатися і чи прислухатися взагалі, коли в них вже є своя думка.

Стосовно другого: після семінарів дівчата підходили до Юлі і дякували, тому що стали по-іншому себе сприймати після обговорення. І хоча відповіді у всіх дітей були різними, схожим був рівень емоційного відгуку на дискусію з цього приводу, адже це питання починає їх хвилювати десь з 10 років, як дівчат, так і хлопців. Було видно, що вони б хотіли подібні питання обговорювати з батьками, але не всі тата і мами готові до цього.

«На ці прості питання хочеться дати відповіді так чи ні. Але коли виникне дискусія і з’являться нові відповіді, дитина, вирішуючи до кого дослухатись – до батьків чи до вчителів і в яких питаннях, зробить це СВІДОМО, а не тому що так сказала мама, чи так треба, тому що перед тобою дорослий» – підкреслила Юля.

Приклад дискусії

Марина Нікольчева продемонструвала на практиці, як може виглядати обговорення питання з книги. Тут я наведу її розмову з сином учасниці семінару.

  • Звідки ти знаєш, що батьки тебе люблять?
  • Це науково перевірений факт.
  • Ти ніколи не сумніваєшся, що батьки тебе люблять?
  • Я завжди знаю, що батьки мене люблять.
  • А якщо ти зустрінеш дитину, яка скаже, що впевнена, у тому що батьки її не люблять, що ти їй на це скажеш?
  • Запитаю, чому вона так думає.
  • Як ти вважаєш, що тобі дитина відповість?
  • Тому що батьки не купили іграшку.
  • А що ти скажеш на це?
  • Що любов не в іграшках.
  • А в чому?
  • В доброті, радості, часі, який проводиш зі своїми дітьми.
  • А якщо та дитина скаже, що не відчуває радості, коли проводить час зі своїми батьками.
  • Я скажу, що це просто його думка.
  • Як ще можна відчути, що батьки люблять тебе?
  • Вони турбуються про мене, доглядають за мною, допомагають, коли щось не виходить.
  • А чи можуть любити батьки і не доглядати при цьому?
  • …(мовчання)
  • Як по-іншому може проявлятися любов батьків?
  • …(мовчання)
  • Запитай в кого-небудь.
  • … (мовчання)
  • Тобі важко запитувати незнайомих людей про щось? Запитай в сестри (сестра сидить поруч).
  • (запитує сестру) Як ще може проявлятися любов батьків до дитини, крім турботи чи піклування?
  • Коли обіймають, телефонують…

Далі вже продовжилася дискусія з дорослими учасниками семінару і ми говорили про те, що можливо є сенс розповісти батькам, що щось у спілкуванні не приносить радості і висловити свої побажання. Довго не могли визначитися, чи треба обговорювати заборони, які теж наче є проявом любові (чи проявом небажання їздити по лікарнях в разі нещасного випадку) і чим відрізняються правила від заборон тощо.

Поради щодо проведення дискусії

Під час дискусії Марина коментувала деякі відповіді, я їх назвала порадами для покращення ефективності дискусії і теж тут хочу навести.

  1. Коли формулюєте запитання, починайте з питальних слів, щоб воно краще зчитувалось. Уникайте довгих формулювань, в яких можна загубитися.
  2. Якщо дитині важко відповісти, зробіть припущення, з яким дитина або погодиться, або ні. Продовжіть дискусію. Впевніться, що дитина дійсно зрозуміла вашу гіпотезу – «Як це працює, на твою думку?». Не зловживайте цим засобом, бо так ви спрощуєте розумову діяльність дитини.
  3. Зверніть увагу – коли дитина чи дорослий замість аргументу у дискусії видає вам приклад чи історію, це пастка мислення, так людина/дитина уникає відповіді. Задавайте питання далі.
  4. Якщо ви поцілили у больову точку, як у нашому випадку – «Важко ставити незнайомцям запитання», пропрацюйте її: «Як ти вважаєш, в чому себе обмежує людина, яка боїться ставити запитання незнайомим людям? Давай разом підемо і щось запитаємо».
  5. Якщо тема складна і дитині важко відповідати, включіть режим абсурдної історії «Уяви собі два банани…». Напруга дитини зійде нанівець, це вже не про неї йде мова, це вже гра, а грати вона любить…
  6. Під час дискусії вас дійсно має цікавити думка дитини. Якщо це не так, дитина це відчує і сенсу в дискусії не буде.

Гарних вам дискусій і інсайтів, а я хочу зауважити, що наразі у видавництві «Маміно» можна придбати українською три книжки Оскара Бреніф’є: «Хто я?», «Що таке почуття?», «Що добре, а що погано?», четверту – «Що таке щастя» – видавництво готує до Книжкового Арсеналу.