Курс лекцій «Осмислені та переосмислені» — це сучасний особливий погляд на життя і творчість класиків української літератури. Шевченко, Гоголь, Леся Українка, Франко, Сковорода в цих лекціях розглянуті з несподіваних ракурсів і водночас глибоко та ґрунтовно. Кожна з десяти лекцій — авторська розробка. Курс ініціювали Літературна лабораторія та відділ освітніх програм Мистецького арсеналу. Відео відзняли восени 2017 року, і згодом вони стали окремим курсом на Prometheus, мета якого — обмін практичним досвідом університетських викладачів та вчителів середньої школи. Найкращі українські науковці поділилися знаннями і методиками з педагогами.
Григорій Сковорода. Знаємо його як найвідомішого українського філософа, невловного мандрівника і любителя свободи, вихованця Києво-Могилянської академії. Чому автор незрозумілих (на позір надто простих?) текстів став обличчям з банкноти? Чи можливо відновити код до розуміння філософських пошуків Сковороди. Що трапляється, коли читати його тексти спрощено, і чи потрібно ускладнювати життя школярів надмірними інтерпретаціями? Про ці та інші нюанси — у лекції про філософа, якого вивчають у шкільному курсі літератури. Лекцію читає Олексій Сінченко, доцент кафедри української літератури і компаративістики Київського університету імені Грінченка.
Гоголь продовжує непокоїти. Захоплювати та непокоїти. Надто багато його персонажів і далі мандрують світом, надто сильно вплинув він на українську та російську літератури. Так, Гоголь — український автор, як би не намагалися заперечити це колись, і так, Гоголь — російський автор, хоч це багатьом не подобається визнати тепер. Як же ближчі до нас у часі теоретики й історики літератури дають собі раду з мультикультурністю генія? Котрі з його текстів цінують більше? Яким взагалі постає Микола/Николай Гоголь у сучасних літературознавчих дослідженнях? Ростислав Семків, доцент кафедри літературознавства НаУКМА — про чи не найбільш роздвоєного з класиків, якого тепер вивчають у курсі як зарубіжної, так і української літератур.
Леся Українка. «Одинокий мужчина» сучасної їй української літератури. Авторка, яка ні секунди не сумнівалася у власній місії — і недаремно. Письменниця, яка творчістю випередила свій час — і опинилася в списку класики уже по смерті, зате на самій його вершині. Проте найкращі її твори тривалий час залишалися недооціненими або прочитаними настільки ідеологічно вивірено, що й сліду від первісного задуму не лишалося. Про що нам сьогодні промовляють «Лісова пісня» та «Бояриня» і чи справді Леся Українка лише тепер стала культурною героїнею початку століття — розмірковує Віра Агеєва, яка багато років тому однією з перших спричинилася до перегляду спадку і біографії письменниці. Віра Агеєва — професорка, докторка філологічних наук, викладачка НаУКМА, лауреатка Національної премії України ім. Шевченка.
Тарас Шевченко — культова постать в історії — і не лише літератури. Здавалось би, про нього написано томи, спадщину зібрано і додати нічого. Утім, ні. Література тим і приваблива, що завжди є місце для незліченної множини інтерпретацій. До того ж чи справді Шевченка читають? Може, лише шанобливо завчають канонічний список, який починається із «Заповіту»? Олексій Сінченко — про те, що читав сам Шевченко, чим надихався, що в його недовгому житті було невипадковим і чому він прожив вік саме так, щоб не змогти не стати іконою.
Золотий гомін революції і пристосування до переможців: еволюція Павла Тичини, Максима Рильського, Миколи Бажана. Тичина. Рильський. Бажан. Троє поетів, які починали як яскраві новатори, жоден не емігрував, усі стали класиками радянської літератури за життя, отримали головні державні нагороди і займали важливі адміністративні посади. Але що насправді є мірилом успіху з погляду вічності? Чи змогли ці автори, ставши придворними співцями імперії, зберегти талант і здатність до справжньої творчості? Що з написаного ними до і після проголошення соціалістичного реалізму витримало випробування часом? Віра Агеєва розмірковує про те, як має відбуватися перегляд спадку таких неоднозначних постатей літературного канону і заразом розповідає про життєві кризи та різні етапи творчості кожного з митців.
Всерйоз перейнятий ідеєю «загірної комуни» Микола Хвильовий не витримав тиску обставин і поставив крапку у власному житті раніше, ніж це зробила замість нього партія. Як тепер розібратися з оцінкою його особистості та поглядів і, головне зараз, що читати з його творів? І як читати цю експериментальну прозу, як учитель разом зі школярем має вибрати найкраще і спробувати зрозуміти стиль і метод автора? Віра Агеєва — про українську літературу між двома світовими війнами і про те, що існує радянська література поза соцреалізмом.
Ольга Кобилянська. Модернізм, фемінізм і, насамкінець, націоналізм — як вони поєднані у світогляді письменниці? Чому вона обирає не німецьку мову, а українську і стає визначною постаттю в каноні української літератури замість посісти місце в другому чи третьому ряду австрійського красного письменства? І, звісно, про любовні історії: ким мріяла стати і ким не стала Кобилянська в особистому житті? Лекцію читає Ростислав Семків.
Іван Франко. Інтелектуал на службі народу. Номінований на Нобелівську премію, вчений, поет-лірик — і водночас одержимий ідеями соціалізму й утилітарності мистецтва діяч. Він намагався повчати і виховувати — не лише націю, а й молодих авторок. Чому у збірці «Зів’яле листя» не йдеться про дружину Ольгу Хоружинську? Чи справді «Мойсей» — саме той центральний твір, який потрібно вивчати в школі? Як пишуть про Франка сучасні дослідники? Ростислав Семків окреслює шляхи до розуміння біографії та доробку класика протягом однієї лекції.
Василь Стус: останній пророк і поет. Що ним рухало і як так сталося, що геніальний митець, глибокий інтелектуал став символом нації? Чим ми, читачі, жертвуємо натомість? Як зараз читають — і як насправді треба читати Стуса? Які ключі до розуміння його творчості, і що залишається на сторінках мало ким прочитаних спогадів та наукових монографій? Як розказати школярам про Стуса так, щоб вони поверталися до перепрочитання його текстів у дорослому житті? Відповіді на ці та інші питання шукає Олексій Сінченко.
Ким є Олександр Довженко насамперед: кінорежисером чи письменником? Як воно: жити з усвідомленням розколу власної ідентичності? Які фільми Довженка варто переглянути ще раз і переосмислити? Як тривало і чим скінчилося загравання Довженка зі Сталіним? І, звісно ж: то який його найкращий прозовий твір: «Зачарована Десна», «Україна в огні» чи інший — і чи саме він включений до «золотого списку» шкільної програми? Віра Агеєва — про таємниці Довженкової біографії.