У селі Сокирниця на Закарпатті живе близько п’яти тисяч людей. Вчителька хімії, біології та екології Ольга Сабадош, яка в професії вже 27-ий рік, присвятила багато часу різним учнями, але з жодним не мала стільки наукових успіхів, як за останні два роки з Валентином Фречкою. Після золота у Кенії і Тунісі, а також срібла у Сербії, він переміг на “Олімпіаді геніїв” у США з проектом виробництва паперу з опалого листя. Свою технологію випускник сокирницької школи запатентував і вже домовляється про її масове застосування.

Журналістка “Нової української школи” дізнавалася у Валентина і його вчительки, що передувало цим перемогам.

                                      Закоханий у природничі науки

П’ятий клас. Урок природознавства. З моменту знайомства з Валентином, який заговорив про те, як спостерігає зоряне небо через телескоп, Ольга Сабадош зрозуміла, що з цим хлопцем треба працювати особливо.

“На перервах прибігав до мене у кабінет. Його дуже цікавили колби і пробірки. Носив футболки з написом “Я люблю біологію”. Він був закоханий у природничі науки, і я зрозуміла, що інтерес треба розвивати і спрямовувати у наукове русло. У сьомому класі ми з ним написали першу наукову роботу на конкурс МАН “Юніор-дослідник”, – пригадує вчителька, яка також працює керівником гуртків МАН.

Про Ольгу Сабадош відомо, що на перервах у неї нема часу на спілкування з колегами, бо вона спілкується з дітьми, а прибиральниці, проходячи повз кабінет хімії, ніколи не розуміють, чи є там зараз урок – Ольга Олексіївна ніколи не підвищує голос і вважає кожну дитину цікавою особистістю. Ввечері вона часто йде додому остання і закриває школу.

Саме цій вчительці Валентин завдячує своєю цікавістю до науки. Також визнає: для нього завжди було природніше йти до лісу роздивлятися квіти і спостерігати за комахами, дізнаючись, як влаштоване життя, аніж, наприклад, грати у футбол.

“Коли я почав ходити в школу, батьки, які були в той час на заробітках, забезпечили матеріальний бік: подарували телескоп і мікроскоп. Але інтерес до наук виник саме завдяки Ользі Олексіївні. Хоча у неї на уроці цікаво було не тільки мені, а й всім іншим”, – каже хлопець.

Ольга Сабадош підтверджує: “Я стараюся, щоб всім було цікаво. Тому не переказую підручник, а беру стілець і сідаю посеред класу”. Щоразу вчителька придумує якусь ситуацію, формулює проблему, інтригує.

Такий підхід, визнає, вимагає доброго володіння матеріалом. Зате коли в дітей виникають запитання “чому так?” – через конфлікт вони знаходять істину. “Я страшенно люблю мислячих дітей”, – говорить Ольга Олексіївна. І додає: “Щоб додуматися до чогось – треба мислити”.

                                             Тема “вау”

Валентин досягав успіхів поступово. Від перемог на обласному рівні у 8-9 класі перейшов до всеукраїнського: переміг на виставці інновацій школярів “Майбутнє України” і став призером всеукраїнської учнівської олімпіади з екології.

“Ці сходинки підіймали його вище і вище, – пригадує Ольга Олексіївна. – Це його мотивувало, і він сказав, що в 11 класі нам треба підібрати таку тему, щоб було “вау”. Тож навесні він прибіг до мене і сказав: “Я знаю! Ми будемо варити листя, добувати целюлозу, а з неї виготовляти папір.

Я ніколи не відмовляю учнів від їхніх ідей і не боюсь невідомого. Я так само вчуся в процесі роботи і постійно вдосконалююсь. Тому що учні, які цікавляться наукою, вимагають від вчителя тримати певний рівень професійної майстерності”.

Для розвитку таких особливих дітей вчительці одного уроку замало. Більший простір дають заняття МАН – тригодинний гурток, коли можна робити дослідження і експерименти.

З першими спробами варіння листя і процесом вибілювання (на початку папір вийшов темними і з неоднорідною структурою) допомагала вчителька. Далі Валентин працював самостійно. Літо після 10 класу провів у кабінеті хімії.

“Я приходжу, а в мене на партах сохнуть листки А4”, – пригадує Ольга Олексіївна.

Втім, ідея робити папір з листя не є новою. І Валентин це знає. Каже, якби не прочитав усе, що робили до нього, – не отримав би патент.

“Це стара технологія, але жоден із сайтів і архівів не дав інформації, що цей спосіб запатентований або винайдений до мене. У мене одного у світі є формула, яку можна брати і пускати на лінію виробництва. Якби це не могло бути масовим виробництвом – я б цим не займався. Але це реально. Мені здається, раніше просто ні в кого не було можливості детально все вивчити і зробити комплексно. А в мене є ідея, лабораторний результат і результат, який можна побачити. Є економічна доцільність, бізнес-план. Після сюжету Громадськогобагато фабрик зацікавилися моїм проектом”.

Проект Влентина дозволяє використовувати опале листя незалежно від вологості, віку чи розміру. І робити з нього посуд, пакети та пакувальний папір. Саме з цим проектом Валентин переміг на олімпіаді геніїв у США.​​​​​​​

                                         Переможні дует і оточення

Хлопець із Сокирниці все свідоме життя мріяв побувати у США. Але не як турист, а як науковець або бізнесмен. Щоб це вдалося, йому довелося мало спати, багато працювати і не втрачати мотивацію: “Я завжди перебував у середовищі, де були кращі за мене. І стати кращим за них – було моїм стимулом. Це, зрештою, сталось – я вийшов на міжнародний рівень і повернувся з нього не з пустими руками”.

Коли Валентин близько опівночі написав Ользі Олександрівні, що переміг у США, їй не вистачало слів на відповідь: стільки за останній рік він приніс їй приємних емоцій своїми перемогами.​​​​​​​

“Він такий невгамовний! Та і я не особливо спокійна, – сміється вчителька. – Тож у нас вийшов такий дует. Він мені навіть коли дзвонить, то каже не “Доброго дня”, а “привіт!”

Але Ольга Сабадош зауважує, що в успіху її учня є більше складових. Це і додаткові заняття з англійської, ерудиція, начитаність і вміння спілкуватися.​​​​​​​

“Цього б не сталося і без батьків, які спроможні забезпечити дитину, щоб розвивати її здібності. Як правило, в селі думають: “А що там з тої науки? Давайте краще зробимо коло хати”.

Хлопець теж ніколи не стверджував, що його проект – результат виключно його роботи. Бо спершу ініціативу підтримала вчителька, потім долучилися інші викладачі, а згодом Валентин залучив інвесторів, маркетологів і журналістів. І все це, каже, не потребувало великих зусиль: “Люди знаходяться самі собою. А обставини залежать від того, як ти налаштований”.

Шум після перемоги, запрошення на зустрічі від політиків та численні інтерв’ю не закрутили голову випускнику школи, тому він переконаний, що “слава як прийшла, так і пішла, а майбутнє треба будувати”.

                                          Бути частиною рішення​​​​​​​

Своє найближче майбутнє хлопець планує в Києві – вчитися на генетика. Закордонні можливості відкидає. Принаймні поки.​​​​​​​

“Там вистачає своїх мізків, на відміну від України. Якщо тікати від проблем – вони ніколи не будуть вирішені, а мій слоган – “Будь частиною рішення, а не проблеми“. Тут є середовище, яке треба змінювати. Припустимо, я закінчу університет за кордоном, буду заробляти там гроші і прекрасно жити, а в Україні все буде так, як було? Сенс?”.

Крім того, скоро Валентин, який ніколи (або один раз – точно не пам’ятає) не був відмінником, (зате часто спостерігав за роботою вчителів) стане цьогоріч членом журі в конкурсах “Вчитель року” і Global Teacher Prize Ukraine.

“В чому проблема багатьох вчителів? Нам показують інтеграли. А нащо? “Бо треба скласти іспит”, – кажуть. Але мені, наприклад, вчителька з математики пояснила, де їх можна застосувати у хімії, фізиці і біології. І проблема зникла.

Так само з біологією. Ольга Олексіївна відкрита для кожногоУ неї немає поділу на розумних і менш розумних. Якщо щось незрозуміло, навіть на контрольній, можна запитати і не почути “у тебе був час над цим попрацювати”. Так відповідати не можна, бо до мене, наприклад, все дуже туго доходить. Дуже. Я ніколи не розумів синтез білка, доки вчителька не пояснила це на звичайних бусинах.

Загалом я ненавидів вчитися в школі. Слухати і конспектувати – нудно. У мене жахливий почерк і зошити я вів хаотично. Вчителі критикували і були незадоволені. Я більше любив додаткові заняття, де я сам і міг запитати все, що мене цікавить.​​​​​​​

Тому в школі мені б хотілося більше практичності. Ми живемо у світі, де потрібно, щоб дитина вміла пристосовуватися до обставин і бути гнучкою, а наша освіта працює так, що учні не вміють мислити і замкнуті у нав’язаних межах”.