Одна частина дорослих каже, що це реальне зло (з яким, правда, не можливо впоратися, але яке треба обмежувати), інша – що це реальне добро, якщо правильно до них ставитися.

І ті, й інші мають дуже вагомі аргументи на користь своїй позиції.

Також обидві сторони визнають, що в гаджетах є і те, і те, - питання лише в тому, що переважає.

Аби розібратись з темою, ми традиційно звернулися до людей, які мають певний досвід в освіті, із декількома запитаннями:

  1. Гаджети несуть більше користі чи шкоди для освітнього процесу?
  2. Хто є вашими опонентами в цьому питанні, й чому вони мають протилежну думку?
  3. Як з ними боротися?/Чи потрібно все ж таки вводити якісь обмеження на їх застосування?

ДО ПЕВНОГО ВІКУ ГАДЖЕТИ Є ПРИЧИНОЮ ПСИХІЧНОГО НЕЗДОРОВ'Я ДИТИНИ

ІРИНА ШАСТАЛ,

директор Асоціації вальдорфських ініціатив в Україні

– Гаджети несуть більше користі чи шкоди для освітнього процесу?

– Це технічний засіб, який винайшла людина для того, щоб покращити своє життя. Він має входити в життя дитини, яка потім має в цьому світі жити. Тому однозначної відповіді я не даю.

Моя позиція така. Молодшим школярам, дошкільникам немає потреби користуватися гаджетами. В їхньому навчальному процесі це ще не є умовою пізнання світу.

Тоді як вже ближче до підліткового віку, коли дитина достатньо навчена цим користуватися, цим керувати, вона може спокійно застосовувати цей інструмент.

– В якому віці?

– В 7-8-му класах у нас є реферати про технічну революцію, про промислову революцію, про різні винаходи. Там вже дитина може на тих засобах, які у неї є, шукати щось в інтернеті.

А в 9 класі у нас є предмет, який називається Технології. Одна з підтем в рамках цього предмету – це як раз цифрові технології. Там вивчається, як було винайдено комп'ютер, як він працює, з чого він складається.

Після цього дитина, знаючи, що перед нею машина, яка винайдена людиною, з якою треба так і так працювати, починає її використовувати.

– До цього віку непотрібно?

– Ні, не потрібно.

Але це не категорично. Ми будуємо свій процес так, що це непотрібно, але якщо в житті треба з цим зіткнутися як з інструментом, то це вже залишається на розсуд батьків.

Але якщо за допомогою гаджетів дитина переглядає мультфільми, то це не підходить, це неправильно. Це не те, для чого ці гаджети були винайдені.

– Як ви думаєте, хто є вашими опонентами в цьому питанні? Чому вони мають протилежну думку?

– Люди, які говорять про те, що дитину якомога раніше треба знайомити з гаджетами і давати їй в руки напрацьовувати навички володіння цими інструментами, як правило, мають позицію, що без цього сучасний світ неможливий, і чим раніше дитину до цього привчити, тим вона якісніше буде цим оперувати, і це дасть їй якісь преференції в дорослому житті.

Ми думаємо, що преференції вона отримає тоді, коли дійсно зможе цими гаджетами користуватися для обраної мети, а не заповнювати ними свій дитячий простір.

З цим запізнитися не можна.

– Отже ви вважаєте, що від гаджетів більше шкоди у молодшій та середній школі, ніж користі. Як з цим можна боротися?

– Взагалі слово "боротися" одразу викликає негативне ставлення. Як це гармонійно ввести в процес?

По-перше, це дорослі. Гаджети потрапляють до дітей через дорослих. Це світоглядні позиції дорослих, їхній досвід і їхня свідома позиція, як це має бути в житті дитини.

По-друге, організація завдання так, що дитина без спеціальних технічних засобів може пізнавати світ за допомогою того інструментарію, який у неї є – зору, слуху, руху, рівноваги. І треба подавати їй ті феномени, які саме такими інструментами можна досліджувати.

А для технічних засобів, високих технологій залишити більш складні завдання.

– Як це пояснити дитині, коли вона бачить, що через гаджети отримує більше, ніж від звичайних органів сприйняття?

– А як вона знає, що це більше?

Це від батьків іде. Що батьки скажуть, те вона й буде знати. Дитина сама не може створити власне судження, вона чує, що про це говорять дорослі.

Тільки після 14 років починають розпізнаватися всі ці причинно-наслідкові зв'язки. Як правило, не раніше.

А маленька дитина взагалі відчуває позицію дорослого і на неї спирається. Якщо дорослий вважає, що дитина втрачає, коли користується гаджетами, то дитина це теж відчуватиме.

Якщо дорослий відчуває, що у нього достатньо власного інструментарію, щоби було цікаво, то дитина теж не буде думати, що вона чимось обділена.

– Як тут ізолювати дитину від вулиці, від тих спільнот, де вона спілкується з іншими дітьми, іншими дорослими, які використовують гаджети для всіх цілей життя?

– Це вже майстерність батьків, на що вони налаштовані.

Коли дорослі люди ставлять собі мету, вони знайдуть спосіб її реалізації. Якщо батьки цього хочуть, вони винайдуть, це по-перше.

А по-друге, якимось чином можемо пояснити дитині, чому неправильно палити, вживати наркотики, вести раннє статеве життя? Ми розуміємо, що це її здоров'я.

Так от гаджети – це її психічне здоров'я, а точніше, нездоров’я. Якщо цю цінність теж нести до неї, то ми знайдемо слова і способи, як організувати простір навколо дитини без гаджетів.

Хоча б обмежити випадковий доступ до них. 

Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник", спеціально для УП.Життя